Вистава «Конотопська відьма» режисера Івана Уривського перенесла глядачів у містичний світ України XVIII століття, запропонувавши свіжий погляд на цю довговічну історію у викладі Григорія Квітки-Основ’яненка.

Дійство на сцені столичного Національного драматичного театру імені Івана Франка розгортається на тлі розбурханого міста. Конотоп сповнений очікуваннями: нове керівництво, гетьман збирає військо, нависає привид війни. В епіцентрі подій – сотник Забрьоха та писар Пістряк. «Всякого прихоті водять за ніс»: Забрьоха прагне зв’язати себе тенетами шлюбу і знайти своє щастя, Пістрякові ж кортить піднятися кар’єрними щаблями і стати сотником. Обом пече уникнути майбутньої військової кампанії. Саме в цій атмосфері невизначеності виникає ідея полювання на відьом, котрі, як вважають, викрали дощові хмари, зануривши громаду в жахливу посуху. Консервативні та забобонні конотопці з нетерпінням чекають нагоди видовищ і прожитку.

Іван Уривський майстерно вдихнув у цю давню байку нове життя – бурлескним стилем і відчуттям казковості. Постановка вміло користається містикою твору. Це посилює відчуття зачарування, тримає глядача в напрузі від першої до фінальної сцени. Вражає автентичний вокал і мінімалістичне художнє оформлення. Декорації Тетяни Овсійчук та Сусанни Карпенко стерли межі між приватним і громадським простором, зняли запинало у світ тодішнього Конотопа.

Чорне та біле

У постановці переважно використовується чорно-біла колірна палітра, створюючи яскравий контраст, який виділяє казковий конфлікт між добром і злом. Це зіставлення найбільше проявляється в карнавальних сценах, які переплітаються з моментами врочистості. Дихотомія поширюється на самих персонажів. Жінки, вбрані у біле, мовби зливаються з фоном – стають майже непомітними на сцені. Явдоха Зубиха у своєму чорному вбранні різко виділяється на цьому білому суспільному тлі – як виклик тогочасним гендерним традиціям. Її персонаж випромінює силу та незалежність, образ відьми, яка чинить спротив суспільним нормам.

Музика і танець: серцебиття зачарування

Чарівність вистави ще більше збагачується органічним переливом музики й танцю. П’єса починається з нав’язливої мелодії, що хвилює, задає тон драматичній оповіді. Вокальні виступи супроводжуються чарівними танцювальними фрагментами, передають усі емоційні тони і півтони оповіді. Відчуття дива, що виходить за межі традиційного театру, глядача огортає магнетична енергетика старовинного українського міста.

Зубиха

Окремо слід відзначити цей образ, утілений Оленою Хохлаткіною. Її «незручна» Явдоха випромінює загадкову ауру, захоплюючи глядачів своїм стоїчним єством. Своєю силою і мудрістю символізує могутній жіночий архетип, який застерігає громаду від наслідків «амбітного глупства» натовпу.

Чарівність невідомого

Коли опустилася завіса, час для роздумів про загадковий світ «Конотопської відьми», про давню спокусу шукати розради в міражах, леліючи розпач. Як це робили герої твору. Органічно поєднані «франківцями» у цій виставі фольклор, історія, література та соціальні чинники залишили незабутнє враження. Упевнивши у позачасовій магії шедевра Квітки-Основ’яненка.