Кого не запитаю, чим запам’яталося президентство Володимира Зеленського у році, що минув, більшість відповідає: «Пресконференцією». А що він сказав? «Ну як?.. Чотирнадцять годин говорив… Он і до Книги рекордів України занесено…»
Що й казати, досягнення!
Хтось додає: «Найбільша заслуга Зеленського, що посунув з президентської табуретки баригу Порошенка».
Гм… І варто це було робити… заради рекордної пресконференції?

Ще й досі перед очима численні передвиборчі білборди: «Кінець епохи бідності». Зрозуміло, чого не скажеш, не наобіцяєш у виборчій гарячці. Були ж оно й такі, що ціну на газ до нуля на тих білбордах знижували. Та й експерти від Зеленського обіцяли вчителям чотири тисячі доларів зарплати! Спишемо на поспішність, на недосвідченість, навіть на бажання з’ясувати рух коштів із державної калитки. Втім нам і без з’ясувань оголосили: достатньо, мовляв, не красти, і нас накриє благодатна бюджетна злива.

Виборець повірив, а новообраний Президент почав! «Я впевнений, що ми зараз стоїмо на порозі економічного прориву», – запевняв Володимир Зеленський наприкінці жовтня на інвестиційному форумі у Маріуполі. – У другому кварталі (2019 року, – В.З.) ми показали 4,6% зростання реального ВВП. Міжнародні організації істотно поліпшили свої прогнози…»

Хоча економісти вже тоді попереджали, що те «на порозі» дуже схоже на стояння в «цікавій позі». Бо якраз у другому кварталі намітився спад виробництва, зростання зафіксовано лише у банківському секторі та сільському господарстві, надходження від якого, як відомо, мають сезонний характер. А промислове виробництво впевнено сповзало у мінус. Падіння у листопаді становило 7,5%, у грудні ситуація лише погіршилася – і у підсумку маємо  провальний рік. Як свідчить Міністерство фінансів, Держбюджет України за січень-листопад 2019 року виконано майже з 35-мільярдним дефіцитом. Це у 190 (!) разів вище за показник дефіциту в аналогічний період  2018 року. За словами народного депутата Івана Крулька, на середину грудня 2019 року дефіцит бюджету зріс до 70 млрд. грн, хоча раніше дохідну частину і так зменшили на 20 мільярдів.

І ось уже замість задекларованої «держави у смартфоні» повертаємося до ручного керування бюджетними видатками. Більшість програм, крім соціальних, заморожено. А значить місцеві бюджети, що мали б фінансувати будівництво дитсадків, шкіл, доріг на пару з державним, не отримають сподіваних субвенцій. Без державних дотацій залишиться сільське господарство, не профінансують і програму з енергозбереження. Держава накопичує борги з повернення ПДВ експортерам. Це нищівні удари по рідному товаровиробникові: будівельниках, аграріях, металургах. То про яке зростання економіки на сорок відсотків упродовж п’яти років мова, якщо від урядових  аперкотів  вона опинилася в нокдауні?

Тому й відмовився Володимир Зеленський говорити у новорічному привітанні, як Президент «про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни».

Хваляться  зміцненням гривні. Мовляв, наші доходи виросли на двадцять відсотків. Але це хіба, що віртуально. Бо хто бачив, як у наших магазинах здешевилися товари чи продукти? Не на всі двадцять відсотків, а бодай на частку відсотка. Запевнюю: не сталося такого дива. От і Володимиру Зеленському довелося особисто зустрічатися з нафтотрейдерами й «наполегливо переконувати» їх у перевагах ринкових механізмів ціноутворення на пальне.

Зауважимо, зміцнюється гривня не через економічне зростання. Національний банк вибудував фінансову піраміду з облігацій державної позики. Високодохідні папірці купують не лише рідні банки, а й іноземні фінансисти. Звідси й надлишок валюти, і її тимчасове знецінення. Але завтра, погасивши облігації та отримавши відсотки, інвестори кинуться скуповувати рідні долари, – отоді вже будуть непереливки гривні.

Нацбанк і уряд не створили умов для кредитування економіки, зате простелили червону доріжку перед фінансовими спекулянтами. Для виробництва не так важливо слабка чи міцна гривня, головне, щоб вона була стабільною. Курсові гойдалки найперше б’ють по експортерах. Бо, продаючи  валютну виручку, вони отримують менший дохід. А це вимивання обігових коштів, урізання власних соціальних програм і зарплат.  Але найголовніше – зменшення податків, надходжень до бюджету, що рикошетить по всій економіці, по всіх нас.

Як же планує уряд виправляти ситуацію? Найперше – підвищенням зарплат. Собі. «Міністри не хочуть працювати за сорок-шістдесят тисяч», – поскаржився Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Після нього і парламентські «слуги народу» заявили: непогано, мовляв, і нам підняти зарплату до ста тисяч. А ще пан Милованов ініціював створення штабу для боротьби з падінням промисловості. Це ж як? Будуть розсилати на місця директиви з грізними окриками: «Припинити!» А чому ж саме Мінекономіки досі не спромоглося стати таким штабом?

Навесні 2014 року уряд Арсенія Яценюка прийняв країну босою, на казначейському рахунку «дзвеніло» аж 108 тис. грн., а зовнішні борги робили державу банкрутом. Прем’єр Володимир Гройсман уже передавав нинішньому голові уряду подвоєні державні золотовалютні резерви, істотно «схудлий» зовнішній борг і 130 млрд грн. у Держскарбниці.

То, може, нинішнім керманичам не варто заграватися у «першовідкривачів народного щастя»? Може, слід відкинути амбіції «блискучих переможців» і таки добре придивитися до роботи попередників, до їхнього досвіду господарювання? По-господарськи пересіяти-перевіяти напрацьоване. І не буцати ногами як непотріб тільки тому, що то заслуга не ваша, а ваших візаві. Бо так у переможній гарячці з водою легко і дитину вихлюпнути.