На більшості печатку ніде поставити… Чотири десятки коучерів вселенського масштабу… Це я про кандидатів, що лізуть в Президенти. І якщо ти не знаєш, що таке коуч, вони (зуб даю!) прийдуть до тебе, обіцяючи за твої ж гроші «всєобщєє благодєнствіє», успіх у бізнесі, шалене кохання, манну з неба і газ за низькими цінами… А ти стоятимеш, як Проня Прокопівна, роззявивши качиного рота, і «красіва жизнь» кружлятиме над тобою разом з небесною манкою…

У виставі «За двома зайцями», що йде в Київському академічному театрі на Подолі, є просто геніальна сцена: Голохвастов, той, хто за двома зайцями, і той, хто насправді має модну тепер професію – коучер, стоїть на постаменті замість пам’ятника великому філософу Сковороді, а навколо нього зачарований натовп, так схожий на електоральний. Заможні «нові українці»  –  «рішали» з модної Воздвиженки, промітні торговки із Житнього ринку, які за словом в кишеню не лізуть, всюдисущі двірники, що можуть і мітлою під зад коцнути, пихаті дівчата,ті, що завжди в тренді. І хоча модний коучер уже зізнається, що всіх їх просто хотів «розвести» і вже відверто сміється над ними, а вони все одно зачаровано слухають, бо так не хочеться розлучатися з ілюзіями…

Я дивилася цю виставу ще місяць тому, насміялася тоді разом з усіма від душі, бо талановито, драйвово, весело, чесно, красиво. А ще метафорично, з тонким сатиричним підтекстом. Особисто для себе відкрила нову театральну зірку: Юрій Феліпенко! Саме він – той найкращий Голохвастов, якого тільки можна собі уявити. Надзвичайно талановитий, красивий, пластичний, елегантний, звабливий. Саме такий альфа-самець і здатен завоювати серце сучасної Проні Прокопівни, що майже неможливо,якщо не маєш ані копійки. І коли актор із чуттєвими нотками кращих політичних залицяльників країни починає співати: «Я фартовий хлопець, в мене куча бабла, і те, що я говорю, не просто бла-бла», то не лише Проня, а й публіка стогне від захвату. У цього Казанову однозначно закохалась уся жіноча половина глядацького залу. І навіть, коли опустилася завіса в антракті, всі ми сиділи теж мов зачаровані, доки актор Максим Максимюк, насмішкувато, (як вміє тільки він!) не розрядив цю атмосферу реплікою: чого сидимо, пішли каву пити! І в цій короткій, але владній «хазяйській» фразі – теж уся суть сучасного політичного Казанови, який по суті просто пішак у чужій грі. І таких талановитих метафор у виставі багато: обіцянку одружитися з Галею написано на туалетному папері, віник та лопата, яку отримує в подарунок іменинниця… А всю нашу не тільки жіночу, а й дурну українську електоральну суть влучно сформулювала неграмотна служниця Химка: «Одразу на двох жениться! Як же це по-модньому, по-соврємєнному! Настоящий султан!».

Браво режисеру Ігорю Матіїву! Браво сценографу Андрієві Романченку! Не відступаючи від класичного сюжету, так тонко розставити сучасні актуальні акценти! Це однозначно найкраща вистава, яку подоляни поставили у новому приміщені. На місці Віталія Малахова я б відмінила на передвиборчий період увесь репертуар – щодня ставила б тільки цю виставу. Або, як Шекспір, –  на площу, в натовп, щоб кожен, хто проходить повз, зупинився, подивився і замислився. Про тих «красивих», які зараз «за двома зайцями»: за народ, який, зрештою, все одно обдурять, і за владу, яку завжди люблять більше, ніж народ.