На мистецьких просторах бачимо нову хвилю, що відносить нас від звичних виставок до модерних інсталяцій і проектів-конкурсів. «Український тиждень мистецтв» закріпився  у столичному Будинку художників ще з 2009 року і відтоді набув визнання серед українських та іноземних цінувальників прекрасного. А тому й відбувається двічі на рік.
Про сезон «2018-весна», його переможців  та  прийдешнє мистецтва розповідає Олена Ящук,  художниця  і куратор уже  XVI Міжнародної виставки-конкурсу «Український тиждень мистецтв»

–  Вперше подібний проект з’явився у Росії для популяризації культури та привернення уваги іноземних галеристів. Формат захопив і українських митців: нарешті з’явилася можливість винести свої твори із запилених комірчин на публіку. Коли є змога можливим покупцям прицінитися до творів, експертам – їх оцінити, а галеристам формувати нові виставки. Так і народився  «Український тиждень мистецтв».

До речі, перша виставка займала лише один поверх Будинку художників.

– Пані Олено, чим особлива нинішня весняна виставка «Топологія сучасного мистецтва»?

– Митці часто вживають слово «рефлексія». Художник переживає емоції, осмислює їх, як кажуть,  пропускає через себе, а потім береться до роботи. Так само і відвідувач, зорово й емоційно взаємодіє з побаченим, включає його у свій внутрішній простір.

–  Як відбирають мистецькі витвори для експозицій?

– Їх оцінює художня рада конкурсу, відомі мистецтвознавці та  художники. Відбирають живопис, графіку, скульптури, фотографії, твори декоративно-прикладного мистецтва, дизайну, художній текстиль.

Добре, що проект розподіляє учасників за освітою та навичками: «професіонал», «студент»,  «любитель». Але глядач має сприймати художній твір, а не перейматися, чи є у автора диплом про вищу освіту.

У весняній виставці взяло участь понад сто авторів. Більшість з України, але є митці зі Швеції, Росії, Ірану.

– Ван Гог обурювався тим, що твори мистецтва сприймають як товар. Він говорив: торгівля картинами – це організована злочинність. А чи не «злочинно»  виставляти творам оцінки?

– Голландський художник теж оцінював помічені ним явища. У житті, а тим більше у мистецтві, багато відносного.

Найперше, намагаємося бути неупередженими. Запрошуємо в журі художників, мистецтвознавців та галеристів, в яких різні погляди.  Оцінюючи, хтось надає перевагу власному сприйняттю, хтось керується законами розвитку мистецтва, а хтось визначає ринкову вартість. Часто експертні  оцінки не збігаються з очікуваннями відвідувачів. Зрозуміло, що в оцінюванні завжди є суб’єктивізм.

– Чому авторів, особливо фахових, приваблюють такі виставки-конкурси?   

– Бо  тут автор не лише «вигулює» свої роботи. Наприклад, ми проводимо ярмарок творів, різні майстер-класи. Тут можна познайомитися з галеристами, які куплять або виставлять роботи на продаж. Зрештою, отримати професійну оцінку – це для митця нині багато значить.  Цього разу, наприклад, усі твори, представлені на конкурс «Скульптура», посіли призові місця, а тому Вадим Федорович, Євген Скворцов, Віталій Святець та Салах аль Чалабі знайшли не лише нових шанувальників, а й, сподіваюся, своїх колекціонерів, партнерів, отримали цікаві пропозиції.

– Що нині найбільше болить українським мистцям?

– Те, що й переважному загалу наших громадян. Неможливість творчо реалізуватися вдома, зрештою, щось заробити. А тому чимало художників подалося «за моря». Якщо так триватиме й далі, мистецтво перестане нас цікавити. А це для нації найстрашніше – втратити мистецьку самоідентифікацію.