Лише за перші 12 тижнів показу історичний фільм кінорежисера Олеся Саніна «Довбуш» зібрав 67 мільйонів гривень і став лідером національного прокату. З 24 серпня картину синхронно почали показувати у 7 країнах. Нині фільм підкорює серця глядачів у 22-ох країнах. Невдовзі має відбутися польська прем’єра стрічки. Про це Олег Санін розповів, завітавши до Грінченкового університету, аби особисто представити «Довбуша».

До створення фільму про легендарного опришка режисера надихнула ідея показати історію героя, котрий став би яскравим прикладом борця, який не жаліється на власну долю, а бореться за неї, не чекає, коли хтось прийде і подарує свободу, землю, щастя. Санін створив історію, побачивши яку, глядач міг би надихнулися.

Початкову версію сценарію написано 2014 року, а перший знімальний день відбувся аж 4 роки потому. На думку режисера, найскладнішою стала фінальна сцена поєдинку в замку двох головних героїв. Її і знімали першою. Сцена була складною саме технічно, тому кожен рух розписувався, відпрацьовувався окремо. Це було наче балет, справжня хореографія бою. Допомагали постановники трюків, у кожної групи каскадерів було своє завдання. Репетиції героїв, кожного окремо, тривали приблизно восьми місяців. За цей час сцену повністю розпланували, визначили як і де все зніматиметься, і знімальна команда вирушила на місце. Там 10 днів проводили репетиції за епізодами. Складність була ще й у тому, що на зйомці бійки-дуелі працювало 4 камерні групи. Але, як зізнався режисер, попри всі технічні труднощі, найважчим було утримати увагу й інтерес акторів у сценах.

Одним із вершинних моментів фільму стала знята одним кадром сцена прощання Олекси і Марічки біля колиби. Режисер визначив це місце на верхах Свидовця як символ їхнього щастя. Колибу, яка у кадрі, спорудили за технологіями XVIII століття. Вона і тепер дає притулок вівчарям та приваблює туристів.

Складнощі були і з визначенням сонячного світла, яке є у сцені, – в нього режисер закладав неабиякий сенс. Санін не хотів використовувати комп’ютерну графіку, мусив устигати знімати заплановане лишень за 2 дублі на день. Додатковий виклик для всіх: фільмувати сцену одним кадром вельми складно, але режисер мав на меті головне – щоб глядач повірив. Й акцентував на акторській грі, а не на використанні спецефектів та комп’ютерної графіки.

Перевага віддавалася ретуші та реальним локаціям, зокрема скелям Довбуша, Свидовецькому високогір’ю, гуцульським селам Микуличин і Криворівня, Свіржському замку, фортецям Хотина і Кам’янця-Подільського, де і знімалися основні сцени фільму.