Війна об’єднала українство у націю за лічені дні. Волонтерська праця, служба в загонах тероборони, матеріальна і духовна підтримка ЗСУ, боротьба на інформаційному фронті –цим уже понад 80 днів активно займається цивільне населення країни, різного віку і статі. У час тяжкої напруги, важких втрат і безприкладного героїзму наших оборонців моральна підтримка військових неабияк важлива: вірити, дякувати, чекати вдома…

Леся Нікітюк, відома українська телеведуча, виставила на своїй Інстаграм-сторінці пост із закликом приєднатися до флешмобу «#красадляЗСУ». Суть у тому, щоб дівчата викладали свої «гарні» фото під Лесиним хештегом.

Здавалося б, наче й непогана ідея, але турбує етичний бік цієї ініціативи. Нині, коли точаться жорстокі бої на сході та півдні України, коли оборонці потребують реальної зброї й амуніції, гуманітарних коридорів для цивільних і поранених військових, рішучих дій для врятування наших людей, «гарні фото» навряд чи додадуть нашому воїнству потуги і снаги на передовій.

«Дівчата! Я бачу, як за час війни ми з вами трохи,.. як це правильно сказати,.. так щоб себе і вас не образити.. Ну не постаріли, а, так би мовити, трохи потьмяніли, втратили колір, короче. Ми не маємо на це право», – у цих рядках явне знецінення почуттів жінок, які через війну втратили родину, покинули домівку, просиділи понад місяць у підвалах, віддаючи свою скупу порцію їжі дітям. Невже вони доконче мусять виглядати за стандартами краси, коли під обстрілами хоронять близьких десь у дворі? Чи коли чотири дні проводять на блок-посту, намагаючись врятувати дитину? А може вони повинні фарбуватися, коли біжать до найближчого сховища?

Жінка – це не прикраса світу, не аксесуар, що мусить радувати чоловіче око. Жінки мають право на комфортний для себе зовнішній вигляд завжди, а за обставин війни – тим паче.

«Наші чоловіки, наші захисники мають бачити нас гарними», – продовжує Леся Нікітюк. Не знаю, як повинні реагувати на цей пасаж жінки у ЗСУ, поліції, теробороні. Чи волонтерки, що світу білого не бачать: робота, волонтерство, родина, яка часто лише на їхніх плечах, бо чоловіки воюють. Вони, наші захисниці, заслуговують найвищої похвали і найщирішої вдячності. І геть не повчання екранної красуні. Такі висловлювання тільки закріплюють у свідомості людей негативні стереотипи та знецінюють все, що зараз робить сильне й сміливе українське жіноцтво.

Маємо чимало справді здорових і плідних громадських ініціатив для підтримки тих, у чиїх натруджених руках нині Перемога і доля країни. Але, на жаль, не бракує й пустоцвітів – як оцей флешмоб пані Лесі, що не має нічого спільного зі співчуттям та бажанням реально підтримати дух захисників і захисниць.