Те, чого довго чекаєш, трапляється несподівано. Так сталося і зі звільненням Надії Савченко.
Зустрічаючи бранку найвищою нагородою, Петро Порошенко сказав, що Надію звільнили з тюремного полону завдяки тиску на російського президента Володимира Путіна громадськості і політиків, зусиллям лідерів світових держав. Але в першу чергу Надія Савченко на волі завдяки своїм мужності, стійкості, незламній волі. І підтримці рідних людей. Вони були завжди поруч.

Зате Володимир Путін вважає інакше. Надію Савченко звільнили завдяки йому особисто. З висоти кремлівських зірок  він відгукнувся на клопотання дружини і сестри російських журналістів, які загинули на Донбасі. Цілком, можливо, що вони щиро просили Путіна помилувати нашу Надію. Не думаю що вони, незважаючи на вирок, як і багато розсудливих людей,  вірять  в те, що Надія Савченко хоч якимось чином причетна до смерті  їхніх рідних. Якщо хто в цьому і винен, як і в загибелі тисяч росіян і українців, жінок, старих і дітей Донбасу, так це  Володимир Путін, який захопив Крим і дав наказ на війну з Україною. Швидше,  рідичів загиблих журналістів просто «попросили» допомогти російському президенту розіграти улюблену багатоходівку:  дати задній хід і скорчити розумну міну в дурній грі. Фарс із засудженням української патріотки очевидний. Але не може ж президент-законник просто так скасувати рішення «найгуманнішого і  найсправедливішого суду в світі». А виконати чиєсь прохання – можна, це навіть має вид благородства в очах рідної громадськості.

У президентському указі Петро Порошенко теж посилається на прохання про помилування двох російських десантників, які воювали на Донбасі в складі окупаційного контингенту і  які винні у вбивстві, щонайменше, одного українського військового. Однак хто просив про помилування, ЗМІ особливо не акцентували . Бо помилування російських агресорів було особистим рішенням Петра Порошенка, про свої наміри він публічно заявляв і раніше. Порошенко  демонстрував не милосердя до ворога, він домагався одного – звільнення нашої Надії, він захищав її від несправедливого вироку псевдосуду. Путін навпаки, захищає себе, а не своїх десантників. Російська мачуха їх давно зрадила, звільнивши після полонення зі збройних сил і перетворивши із військових, які виконують наказ, на примітивних найманців-терористів. Про них мовчали родичі і друзі, а дружини заявили, що давно не знають, де їхні чоловіки і що роблять. Та й що можна сказати на захист тих, хто своїми чобітьми топче українську  землю в пошуках жертви? Тому російські ЗМІ підкреслено не говорять  про обмін Надії Савченко на російських спецназівців. Мовляв, простий збіг, хоча ми розуміємо: відбувся обмін однієї на двох. Але якщо офіційно говорити про обмін, то доведеться визнати, що на Донбасі воює російська армія. Путін помилував Савченко не через  добру волю, не з почуття справедливості і загальноприйнятого гуманізму, а через свою вразливу позицію «непохитного мачо».  Піти на обмін – не було рішенням Путіна: так вирішили обставини, що склалися не на його користь.

    Те, що Володимир Путін капітулював перед Надією Савченко, говорить і останній «козирний» аргумент його нібито благородства – маргінал української політики Віктор Медведчук. Виявляється, це він, а не президент України Петро Порошенко просив Володимира Путіна піти назустріч проханню про помилування Надії Савченко. Виявляється, що російський президент  охочіше прислухається до застільних порад Віктора Медведчука, а не до здорових послань німецького канцлера Ангели Меркель  чи вимог американського президента Барака Обами. Посадити біля себе українського кума, щоб показати його важливість і значимість, – таким був  путінський задум. І він теж провалився. Бо якщо Віктор Медведчук здатний чогось добиватися від Путіна, то поставимо такі питання. Чому він не звільнив Надію Савченко раніше, адже вона два роки перебувала в російській в’язниці? Звинувачення на її адресу були абсурдними для будь-якої  тверезої людини, а не тільки для юриста, навіть такого рівня, як Віктор Медведчук. А чому він не замовить слівце перед російським кумом за кримчан Сенцова і Кольченка, які також відбувають покарання за вироком російського псевдосуду? Чому б Віктору Медведчуку, що має в Криму велику дачу і дещо на додачу, не поділитися з кримчанами досвідом збереження майна? Багато з них вимушено втекли з окупованого півострова, залишивши нажите. Чому він не розповість Путіну, які міжнародні договори і норми права він порушив у Криму? Чому наш юрист не виступить на захист кримських татар? Тому, що його роль – сидіти за одним столом з Путіним і не перейматися інтересами України та її громадян?!

За часів Радянського Союзу молодий юрист Віктор Медведчук був призначений в адвокати відомого поета і дисидента Василя Стуса. Знайомі з тієї судово-правової машиною скажуть, що в таких процесах не було випадкових суддів чи адвокатів. Вони перевірялися КДБ на лояльність, як мінімум, користувалися довірою партії і завжди її виправдовували. Такі адвокати не захищали підсудних, а створювали видимість справедливості і законності радянського судилища. Колишній полковник КДБ  Володимир  Путін також потребує захисту своєї розбійницької політики і створення іміджу благопристойного керівника і політика. Напевно, тому запросив до себе в громадські адвокати перевіреного українського кума Віктора Медведчука.  Свій до свого по своє.

До речі, «кумами» на тюремному жаргоні називають оперативних співробітників виправної установи чи слідчого ізолятора. «Опера» вербують стукачів серед ув’язнених. Цікавий збіг, чи не так?