А Вкраїни мова —                      
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова.
Павло ТИЧИНА

Ми ще пам’ятаємо наївну відвертість однієї з «руськомірних» кримчанок про те, що її щелепа під українські слова не повертається. Українська мова – друга після російської за кількістю носіїв. Саме Кримом подорожували творці слов’янської писемності Кирило і Мефодій, побувавши в Херсонесі-Корсуні, Сурожі (Судаку), Керчі. За переказами, брати навертали в християнську віру жителів Тмуторокані-Тамані. У Херсонесі Кирилу вдалося знайти Євангеліє і Псалтир, написані  тодішньою мовою східних слов’ян, і людину, що нею говорила. Кирило сам навчився цієї мови…

То, може, ті «іконно посконні патріоти» і борці за «русскій мір» – зовсім не росіяни і навіть не слов’яни, якщо не можуть опанувати одну з найближчих їм мов? Що ж тоді говорити про кримськотатарську? Але ж і українська, і кримськотатарська, поряд з російською, задекларовані в окупованому Криму, як державні мови, а сам гарант російської Конституції Володимир Путін обіцяв їм повний розквіт. З цієї обіцянки виконали тільки «повний» …

Як не згадати харамаркання українського екс-прем’єра Миколи Азарова, який, незважаючи на багаторічні зусилля професорів-репетиторів, так і не подужав вивчити  українську мову. Один відомий філолог, було, навіть образливо засумнівався в розумових здібностях Миколи Яновича. І даремно. Тому що для меря, мокші, вепсів і чуді,  які помилково зараховують себе до слов’ян, російська така ж рідна, як для нас фінська або угорська. Століттями доводилося пристосовувати свої щелепи під російську, а тепер привчайся до ще однієї  нерідної мови – української!

Наш сусід привіз свою дружину, мою хрещену матір, «тітку Дуську», звідкись із Вологодщини. Проживши все життя в селі, вона так і не навчилася української. Говорила на своїй фіно-російській, як Микола Янович!

Вчені довели, що російська мова формувалася з північних (угро-фінських) і південних (слов’янських) говірок на базі церковнослов’янської (староболгарської) мови. У росіян і українців близькі мови, але вони не рідні, а скоріше двоюрідні-троюрідні, і українська сестра-мова старша за російського «язика-брата». Ось що говорить наукова статистика. З 82 особливостей української мови – 34 (тобто понад сорок відсотків!) не зустрічаються в жодній із слов’янських мов. Будь-який перекладач вам скаже, що українська мова лаконічніша, ємніша, для опису предметів і явищ їй потрібно менше слів, вона пройшла триваліший  шлях розвитку.

Наприклад, як ми назвемо людину, що користується ковзанами? Російською – «конькобежец», а по-українськи – ковзаняр. У російській ми з’єднуємо два слова, а в українській використовуємо суфікс -ар. Отой суфікс -ар складає одну  із особливостей української мови. Щоб перекласти українські слова з таким  суфіксом, в російській застосовують безліч способів, зокрема  і словосполучення.

Безумовно, кожна мова унікальна. У кожної свої виразні особливості, своя мелодика. За своїми особливостями українська ближча до білоруської, верхньолужицької і нижньолужицької мов: них від 27 до 29 спільних рис. У російської з українською – лише 11. Вона рідніша болгарській.

У російській імперії великорос і російська мова повинні були беззаперечно домінувати і поглинати «народи і глаголи», передовсім близькі. Звідси і спалювання богослужбових книг українською мовою, прямі заборони друкувати книги і викладати українською. За русифікацію в Радянському Союзі шкільним вчителям офіційно доплачували. Сьогодні для Росії українська мова стала предметом політичних спекуляцій: людей, як і раніше, ділять на російськомовних і українськомовних, на своїх і чужих. В кремлівських підворіттях народжуються міфи про австрійський генштаб, де нібито придумали українську мову, пропаганда лякає обивателя  вигадками про насильницьку українізацію.

Коли у  VІ – VІІ ст. предки сербів і хорватів переселялися з України на Балкани, вони взяли з собою мову, якою користувалися. З незліченної безлічі схожих слів наведу назву місяців: «травань», «липань», «српень», «сечань»… Українська мова часів Київської Русі вже набула  своїх унікальних рис. Тогочасні фрески Софійського собору – документальні підтвердження.  Ще в XIX столітті російський історик Василь Ключевський, філолог Олександр Потебня, мовознавець Агатангел Кримський вважали українську мовою  Київської Русі. Це була колиска українського народу. Російська колиска з’явилася пізніше, і гойдалася вона в Заліссі, де і виникло Московське царство.

Була у київських слов’ян і своя писемність – руни, «черти і різи». Ймовірно, з нею в Криму і познайомився Кирило. Більшість вчених вважають, що Кирило і Мефодій склали для  слов’ян глаголицю, використовуючи особливості вже існуючого алфавіту. Писемність поширювалася разом з християнською вірою. Перша буква глаголиці має форму хреста, в основі інших використані трикутник і коло – символи християнської культури. Пізніше глаголицю вдосконалили, але за нею закріпилася назва одного з творців слов’янської писемності – Кирила.