Цей молодий музичний проєкт висвітлює треками одну з найболючіших трагедій українського народу XX ст. Ідея записати альбом про наших поетів, репресованих сталінщиною, виникла в Олександра Хоменка по приїзду в Київ з окупованої Ясногорівки. Тоді й зібрав кістяк майбутнього гурту, до якого ввійшли Віктор Ткаченко, Микола Шмундир, Олександр Заїка.

– Повномасштабне вторгнення кардинально змінило наш світогляд, – ділиться думками учасник гурту Олександр Заїка. – Ми відчули нестримне бажання досліджувати духовне коріння нашого народу. Ми ясно розуміли, що любимо, що нас цікавить і чого, на жаль, не можемо повернути. І цілком свідомі того , що, доклавши зусиль, маємо зробити все, щоб трагедія в Україні більше не повторилася.

Першими роботами гурту стали альбоми «МУР (Vol.1)» та «Захалявна книжечка», а цього року під завісу лютого мережу «розірвала» їхня новинка – реп-мюзикл «Ти (Романтика)». Слухачі поділилися на два табори: одні назвали альбом «шедевром десятиліття», інші критикують гурт за аматорство.

Наприкінці квітня гурт дебютував з мюзиклом у стінах столичного МЦКМ «Жовтневий палац». Місце обрано символічно – в 30-х роках минулого століття підвали Жовтневого палацу були катівнями НКВС, в яких сталінські опричники мордували «ворогів народу».

Історичні постаті минулого століття знову ожили на сцені, постали перед глядачем справжніми, такими, як їх описували в листуванні дружини, друзі, колеги. Володимир Сосюра, наприклад розкривається не тільки як ліричний поет та солдат Третьої кінної дивізії. Показано непрості стосунки поета з дружиною, як свідчать історичні документи, агенткою НКВС, і навіть певну побутову безпорадність Сосюри, зокрема його невміння розпоряджатися сімейним бюджетом. Михайля Семенка, провідничого українського футуризму, представлено залюбленим у поезію, жінок та еротичні вірші. Сценічний Павло Тичина постає генієм, який зламався під гнітом системи, проміняв сонячні кларнети на закривавлену дудку, обагрив руки кров’ю друзів-поетів.

У мюзиклі вельми помітна паралель між подіями сторічної давнини та сьогоденням.

«Що сталося потім, навіть страшно розповісти, тіла падали на землю їх зривало наче листя. Алмазне і Дебальцеве-місця моєї слави, втоплені у крові місця моїх кошмарів…». Це уривок з пісні «Третя рота».

Як і сто років тому, наша нація веде кровопролитну війну з незмінним ворогом-окупантом. Зажерливі нащадки кривавого імперсько-більшовицького звіра знову садистично ціляться в наших письменників, художників, музикантів, акторів, науковців, педагогів, лікарів, військовиків, господарників. У кращих синів і доньок України.