Він був сумбурним і переломним. А ті, що до нього, можна назвати трагігероїчними: ми не лише змели режим гібридної російської владної окупації Віктора Януковича, а й відстояли у кривавих боях на Сході державну незалежність. Втративши Крим, вугільні шахти і металургію Донбасу, переживши фізичні й емоційні потрясіння, українське суспільство все ж поступово оздоровлюється. Від основ. Децентралізація влади, надання права місцевим громадам об’єднуватися, щоб бороти проблеми та по-господарськи використовувати кошти…Перші антикорупційні кроки… І нарешті – безвіз! Безперечний успіх української дипломатії і підтвердження нашого європейського вибору.

То в чому ж сумбур? А в тому, що чим далі від нас Майдан, тим більше у наших владців родової схожості зі своїми попередниками:з палкої риторики «турботи про народ», витикаютьсядо пекельного болю знайомі корпоративні ріжки олігархічних груп. Лише рік-два, а владні партії, за винятком хіба що зовнішньополітичнихорієнтирів, нічим посутнім не відрізняються від своїх горезвісних політичних візаві! У Верховні Раді, як і раніше, «кнопкодавлять» і регламент порушують. Молоду хвилю змін знову накриває стара олігархічна полуда. І боротьба з корупцією все більше набирає звучання банальної словесної тріскотні.

Згадаймо, минулий рік починався зі спроби колишніх бійців АТО і добровольців заблокувати торгівлю на крові. Названу в урядових кабінетах «обміном товарами» з невизнаними ОРДЛО, звісно ж, «заради наших людей, які там опинилися». Деякі провладні політики навіть договорилися до того, що називали Росію не окупантом, а… «ефективним менеджером» непідконтрольного Донбасу. А все просто. «Нашими людьми» прикривали контрабанду з ОРДЛО, експорт металургійної продукції із заводів Ахметова через Маріуполь і постачання донбаського вугілля на українські ТЕЦ, начебто придбаного на роттердамській біржі… За такий ґешефт надто дорого розраховувалися на передовій.

Колишній командир добровольчого батальйону «Київщина», а в 2015 році начальник поліції в Луганській області Юрій Покиньборода каже, що вже тоді контрабандні потоки були організовані з розмахом, через залізничні перевезення. Одних зусиль місцевої поліції було недостатньо, але у Києві робили вигляд, що нічого не відбувається. Побачивши, що ветеранів АТО не зупинити, що їхні акції мають значну підтримку в парламенті і в суспільстві, влада зробила хід конем. Президент визнав, що блокада ОРДЛО необхідна.

Але минув час, суспільні хвилі вляглися. За словами того ж Покиньбороди, контрабанда знову квітне: «Влада від режиму чим відрізняється? При владі працюють закони, при владі працюють суди, влада бореться з корупцією, при владі поліпшується життя людей, при владі не переслідуються інакодумці, при владі силові структури займаються своєю роботою – розкривають злочини проти держави, проти людей. А у нас – режим, який робить все навпаки».

Ось приклади останніх місяців минулого року. Ми покладали надію на Національне агентство із запобігання корупції: мовляв, чиновництво подаватиме декларації про свої доходи, а детективи, їх проаналізувавши, виявлятимуть корупціонерів і хабарників. Зі скрипом-рипом НАЗК запрацювало, але злодійкуватих «клієнтів» усе одно як кіт наплакав – на пальцях однієї руки можна порахувати. Чому? А тому, що, виявляється, працівників НАЗК викликали на Банкову і там вказували, що вони мають оприлюднювати, а що – ні.

«Було по два висновки перевірки декларацій посадових осіб: одна – яка не порушувала вимоги законодавства, інша – порушувала. Перед їх публікацією треба було узгоджувати, яку з них можна оприлюднити», – розповідала про вересневі зустрічі з «куратором» АП директор департаменту фінансового контролю і моніторингу способу життя НАЗК Ганна Соломатіна. Отак. Стара як світ практика: друзям все, а ворогам – закон.

Прикметно, що за словами пані Соломатіної, оприлюднені нею факти так ніхто і не перевірив. Бо ніколи. Уся правоохоронна система півроку ганяється за людиною без громадянства, а та людина вигулює себе на даху, ночує в наметі з протестувальниками і вечеряє у дорогому ресторані.

Якщо діяльність НАЗК нашим владцям, схоже, вдалося укоськати, то з Національним антикорупційним бюро якось не склеїлося. Тому і заходилися це бюро прати та виполіскувати: не так, мовляв, у них арештовують, не так набирають агентів, не тим провокують на хабар… Дійшло, що одна із численних депутатських фракцій внесла проект закону про підконтрольність НАБУ Верховній Раді. І як внесла! У темпі «сьогодні – на завтра»! Другий рік парламент не може затвердити незалежного аудитора НАБУ, а тут такий алюр…

Ніде правди діти: «антикорупційна» діяльність нинішньої влади таки шокувала наших європейських партнерів. Нам дають кредити, а вони зникають як нинішній сніг. А замість боротьби з казнокрадами і корупціонерами – клятви та обіцянки. Посол Франції в Україні Ізабель Дюмон зізнається, що в Євросоюзі почали серйозно обговорювати чи не позбавити Україну безвізу. Адже під нього приймалися антикорупційні закони, які, нарешті, мають запрацювати. «Коли ми побачили такі нападки, такі атаки на тих, хто веде боротьбу з корупцією, для нас, для Європейського Союзу, це було шоком.Люди, які стояли біля витоків цих атак на антикорупційні органи, не відповідають тим амбіціям, які ми бачили в період Майдану».

Загроза втратити безвіз таки остудила служок Мамони: проект закону про контроль за НАБУ так само швиденько зник із ВР, як і з’явився.

Нинішній рік – показовий для української політики: не за горами президентські і парламентські вибори.Тому чекаймо нових кульбітів – від тих, що ніколи і нічого не крали. Треба ж буде їм на ходу і перевзуватися, і шаль вари притримувати. Набиті до матні не житом-пшеницею добрим людям для засівання, а саме тим, що міжнародні кредитори, віддавши нам, знайти не можуть. Отак у багатьох наших отаманів і оголиться «нутро». Аж до сумного стану відомого казкового короля.