1 березня – початок російської окупації Донбасу

Російська Федерація розпочала захоплення  Криму 20 лютого 2014 року – так визначилась Верховна Рада України,   юридично оцінивши дії  «ввічливих і зелених чоловічків». Женевські конвенції  визначають, що окупація починається з моменту, коли армія однієї держави перетинає кордон іншої. Та й сама Росія вказала  дату 20 лютого на медалі, якою нагороджувала  загарбників і їхніх посіпак. А коли російські війська з’явилися  на українському Донбасі?

Можливо,  датою нападу будемо вважати 16 липня 2014 року, коли о 21-00 від російського села Гуково пішли залпи  «градів» на український Червонопартизанськ? Всього, як повідомив український Генштаб, нашу територію накривали чотири рази – били по шахті «Довжанська-Капітальна» і селу Панченкове. Останній наліт зробили 8 серпня. А бійці 72-ї механізованої бригади потрапили під артилерійський обстріл 25 липня  південніше донбаського Свердловська. Снаряди летіли з військової бази в Павлівці і від східної околиці селища Малий.

 Але вечірній вогневий напад 16 липня не був першим. Двома днями раніше залп по українській Амвросіївці з-під російського хутора Селезньов  громадськість не помітила. Атаку від Гукова задокументували  місцеві жителі і виклали відео в мережу. Таке вже не можна було приховати. «Страшно», – писали очевидці, називаючи місце, з якого вівся вогонь: берег Ковалевського ставу. Місія ОБСЄ офіційно підтвердила  обстріл.

 Офіційна Росія теж вирішила не мовчати, а мукати, бризкаючи зневажливо слиною, пояснюючи свою бандитську атаку внутрішньоукраїнськими розбірками. Мовляв, «бєндєровская хунта» воює з «народним ополчєнієм Данбаса», а до нас долітають осколки, навіть самим доводиться ховатися …. Офіційно Москва, як і раніше, відхрещувалася від своїх добровольців і військових відпускників, від постачання донбаським самозванцям зброї. Як і раніше «дипломатично» підтримувала «мирних» громадян Донбасу, надсилаючи їм «гуманітарную помощь». Але виключно «з позицій добросусідства і вічної дружби». В цьому і полягає одна з багатьох сотень інших, маленьких і великих, особливостей «гібридної війни» Росії проти України. Але найголовніша і найперша особливість «гібриду»: війну не оголошувати, зате вести її усіма можливими силами і засобами з мінімальними втратами для себе, приховуючи свій задум …

   Тому визначити точку відліку такої гібридної війни завжди нелегко. Її початком можна вважати  збройні атаки в травні-червні на прикордонні переходи  в Луганській і Донецькій областях. Росія «гібридно» відмикала  кордон, руками місцевих сепаратистів та невстановлених осіб з георгіївськими стрічками. У перші дні червня нічною атакою було вибито зі своєї будівлі Луганський прикордонний загін. Ведучи вогонь зі стрілецької зброї і гранатометів, заставу  атакували з півтисячі бойовиків, серед яких були і російські козачі формування. Чим не резервна російська армія в дії?

Початком війни можна вважати  і 12 квітня – з дня захоплення Слов’янська загоном полковника Ігоря Гіркіна-Стрєлкова,  що пройшов український Крим і боснійський Рим. Але і тут все  має «гібридний» вигляд. Піди, розберися чого було більше: містечкового політиканського дуру, збройного заколоту сепаратистів чи диверсійної атаки російських спецслужб? Таких локальних сутичок і навіть кровопролитних боїв «місцевого» значення на Донбасі навесні і на початку літа 2014-го було чимало.

У Криму Україна встановила дату, з якої бере початок визначення обсягу матеріальних збитків, завданих Росією нашій економіці та громадянам. І держава, деякі юридичні особи та чимало громадян вже  подали позови в Міжнародний суд. Але чому, говорячи про війну на Донбасі, про присутність там російських військових і їхніх посібників, ми не приймаємо закон про окупацію східних районів? Присутність військових на Донбасі не так давно публічно визнав президент Росії Володимир Путін, про це не раз заявляв український президент Петро Порошенко.

А два роки тому Володимир Путін публічно на прес-конференції 17 квітня  наказав своїм напівлегальним групам в Україні починати збройні заколоти. Поставив завдання: «забезпечити законні права та інтереси російських і російськомовних громадян Південного Сходу України». Визначив  також територію вторгнення: «… це Новоросія. Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи». Саме після цього путінського наказу почалися активні спроби підпалити Схід і Південь України. Втім, крім публічного,  був ще реальний, але секретний наказ на захоплення України!

Чому план з відколом «Новоросії» і входженням її, як і Криму, до складу РФ, не спрацював, це вже інше питання. Але  звертаю увагу на такі слова Путіна: «Нагадаю, що Рада Федерації надала  мені право використовувати війська на території України». Таке рішення Дума ухвалила 1 березня 2014 року. На той час Крим уже був окупованим, так що Дума дозволила Путіну використовувати війська на континентальній Україні. І він їх використав … Про те, що перші російські військові з’явилися на Донбасі в березні, не раз підтверджували в Генштабі ЗС України.  1 березня на центральній площі Донецька  проходив  масовий мітинг сепаратистів. На сусідніх вулицях стояли порожні автобуси з російськими номерами, що начебто везли богомольців до Афону. І неважливо, якою була їхня  кількість, неважливо, що вони називали себе «донецькою самообороною» чи  «відпускниками» і перевдягалися в цивільне. Так вимагав сценарій путінської «гібридної» війни. Російська Федерація, як і у випадку з кримською медаллю, сама визначила початок військової окупації Донбасу – 1 березня 2014 року .