Квітень 2014 року став для Донбасу переломним. Нерішучість українського уряду і політиків, яку можна  назвати й злочинною, призвела до розгортання проросійських проявів і сепаратизму. Колись процвітаючі мегаполіси стали фортецями, а їхні околиці –  руїнами. На південний бастіон перетворився Маріуполь, промисловий центр і морські ворота не лише Донецької області, а й усієї України.

Втрата міста загрожувала  катастрофічними наслідками для держави й армії, деморалізацією громадян. Протистояння загострилося 13 квітня, коли проросійські сили захопили міську держадміністрацію. Співробітники міліції, що її охороняли, капітулювали, після чого на адміністративній будівлі з’явився прапор так званої «Донецької народної республіки», ще й з червоним  на додачу. А державні символи України зірвали і знищили. Маріуполь проголосили частиною так званої «ДНР».

Тоді маріупольці не усвідомлювали, що на них чекатимуть кілька пекельних тижнів. Штатні працівники міліції були переведені в режим повної бойової готовності, хоча наказу чинити опір заколотникам не надходило. Але були громадяни, які хотіли захистити своє місто, які не побоялися прийти на мітинг, щоб підтримати єдність України. Правда, учасників зібрання було не так багато, чим скористалися «туристи», які прибули з Російської Федерації «допомогти пригнобленим громадянам». Оці зайди і спровокували масову бійку з мітингувальниками,  кілька учасників потрапили до реанімації.

16 квітня бойовики спробували захопити військову частину, але понесли втрати вбитими і пораненими. За тиждень патріотично налаштовані  маріупольці знову провели мітинги за соборність України, а 24 квітня намагалися звільнити від сепаратистів будівлю міськради. Доки у Києві вивчали ситуацію, і гадали чи наважуватися на рішучі кроки,  заколотники зміцнили свої позиції і вплив на громадську думку в регіоні.

Травень розпочався новими збройними сутичками, прапори самозванців з’явилися над районними адміністраціями, будівлями СБУ, прокуратури. 9 травня під прикриттям масової демонстрації городян  російська диверсійна група «Мангуст» разом з бандою терористів «Схід», зробили спробу захопити міське управління міліції. Група бойовиків увірвалася до будівлі, стріляючи з автоматів. Міліціонери були озброєні штатними пістолетами.

Вирішальну роль в обороні будівлі відіграв  заступник начальника 20-го батальйону Дніпропетровської тероборони полковник Сергій Демиденко, який приїхав на нараду. Він мав автомат і організував оборону. Отримав кілька поранень і зрештою загинув від кулі снайпера. То була не єдина втрата захисників міліцейської будівлі. Терористи стріляли з натовпу, ховаючись за мирних мешканців. Будівля міліції згоріла, але заколот на зразок Слов’янська у Маріуполі не відбувся. Українські силовики захопили в полон групу «ополченців» на чолі з «міністром оборони» самопроголошеної ДНР Ігорем Какідзяновим.

Втім, обстановка залишалася вкрай напруженою:  лише кілька ключових об’єктів, були під контролем законної влади, а господарювали тоді місті озброєні бойовики. Почалося мародерство. Сепаратисти не здавали позицій, особливо після проведеного 11 травня місцевого «референдуму про самовизначення», хоча вони спромоглися відкрити лише чотири дільниці для «голосування».

13 червня 2014 року  150 бійців спецбатальйону «Азов», дві роти спецбатальйону «Дніпро», дві роти Національної гвардії та спецназ МВС, підсилені бронетехнікою, розпочали операцію зі звільнення Маріуполя.
Сепаратистів  вибили з усіх захоплених будівель. Найзапекліший бій розгорівся довкола місцевого штабу «ДНР». До кінця дня над адміністративними будівлями Маріуполя знову замайоріли українські прапори.

Минуло п’ять років. Нині до Маріуполя стікаються мешканці Донбасу, передовсім молодь, у пошуках кращого, мирного і щасливого життя. Маріуполь перестав бути просто містом. Він став символом запеклого опору  озброєним заколотникам і російським терористам, справжнім містом-героєм. Маріупольці швидко зрозуміли, які «зміни» принесли їм прихильники «ДНР». Так само, як і жителі Слов’янська,  маріупольці сьогодні побоюються, що раптом їх знову залишать напризволяще. Як свого часу  мешканців Дебальцевого…

Але місто живе. І щороку відзначає річницю визволення. Знову і знову, з болем і жахом  мешканці згадують ті страшні події. І дякують українським воїнам, які врятували їх від «денеерівського» майбутнього.

Маріуполь п’ять років тому…,

… Маріуполь сьогодні!