Закон про боротьбу з олігархами вкупі із замахом на першого помічника Президента України – на вустах у всіх. Одні ці речі пов’язують, інші спростовують, треті висловлюють свої версії… Не буду долучатися до цих дискусій. Їх уже й так – «на всі смаки». Моя мова про відчуття тривоги. Тривоги за державу. І про небезпеки, які наростають.

Мене, зокрема, турбує, що голоси тих депутатів, хто називає себе патріотами, й представників «п’ятої колони» дивним чином зливаються в «єдиний хор». Під час ухвалення законодавства про обмеження впливу олігархів жодного голосу «за» не дали депутати ані з блоку «Європейська солідарність», ні з одіозної ОПЗЖ. «Алібі», звісно, в кожного своє, а дії – тотожні. Але ж ідеться про закон, від якого залежить доля поколінь!

Жоден із президентів (починаючи з Кучми, який, власне, і породив олігархат як клас) не робили навіть спроби боротися із цим злом. Вони просто домовлялися з олігархами, співіснували з ними, загравали, торгувалися… І ось нарешті цю боротьбу оголошено. Хоча б на рівні спеціального закону. Так, не ідеального, але з чогось же треба починати?!

Побіжне знайомство з тестом ухваленого закону підтверджує принаймні один чіткий удар: громадяни України, які потраплять до «олігархічного списку», матимуть проблеми з розміщенням та рухом своїх капіталів закордоном. Це реальна боротьба. Що ж до контролю за їхньою діяльністю в рідній країні, тут, звісно є суттєві питання (правоохоронні та судові органи ще не вповні реформовано), але надія прищемити хвоста цій гідрі, все ж з’являється. Отже, давайте зробити крок, пів кроку, але ж – ро-би-ти!

Галас, який зчинили у Верховній Раді представники «Європейської солідарності» стосувався… процедури ухвалення цього законопроекту. Йшлося про те, щоб кожну із тисячі поправок до проєкту голосувати окремо. Ми вже бачили такі багатоденні шоу (зокрема, коли голосували закон про ринок землі). Нині знайшли правовий вихід: згрупували подібні правки, визначивши з них вирішально-ключові, за які й голосували. Так, в демократичному ідеалі та й за Регламентом Верховної Ради треба було б робити саме «поштучне» голосування кожної поправки. Але й рішуче боротися зі «штучним спамом» (затягуванням голосування) також треба! Тим паче, коли на кону доленосний для держави документ, в якому важко простежити чиюсь персональну чи групову вигоду.

Опозиціонери точно не діяли за принципом: «Україна понад усе!» Саме це гасло лунало на українських майданах. Зациклившись на процедурі, забули про суть. Склалося враження, що спробою саботажу захищали своїх кандидатів від шансу потрапити у той «олігархічний список». А про Україну якось забули. Бо якщо й справді прагнемо реальних змін, якщо хочемо відділити політику від бізнесу та медіа, олігархічний карфаген має бути зруйновано – і крапка! Не можемо ж вічно бути заручниками тих, хто, прагнучи державної булави, роками не визначиться, що для нього понад усе – влада, партія чи бізнес?..

Намагання сховатися за «процедурою голосування» чи у сумнівах про повноваження Ради національної безпеки і оборони – від лукавого. Так, час вимагає нестандартних дій. Але якби Рада нацбезпеки та оборони в нестандартний спосіб не прикрила канали Медведчука, не призупинила його російський бізнес, ми б і досі вмивалися московськими помиями з вітчизняного «телеящика». Зате який ґвалт здійняли «опезежисти» (і дотепер не вмовкають), звинувачуючи владу в «порушенні свободи слова»! Навіть їхній істеричний лемент красномовний, бо, як відомо, собаки брешуть а караван іде.

І насамкінець. Я далекий від ілюзії, що одним законом ми поборемо олігархат. Це спрут, його щупальці-«агентура» скрізь. На жаль, і в патріотичному середовищі теж. Кремль зацікавлений у всевладді олігархів, адже вони – смертельна гиря на шиї української економіки, паразити, що не дають розвиватися цивілізованому бізнесу.

Тому, аналізуючи дії народних обранців, однозначно маємо їх перевіряти на тест, чи дійсно для них: «Україна понад усе!»