Про лист 56 бакинських комісарів,.. ой! – американських конгресменів.

У кожній історії є багато історій. У цій теж.

Перш за все, це хороша історія про те, як члени парламенту можуть законно впливати на реалізацію політики своєї держави. Саме так, адже нікуди правди діти: цей лист – по суті лоббістська спроба і тиск на Державний департамент заповнити вакансію Спеціального уповноваженого Державного департаменту США з питань моніторингу та протидії антисемітизму. При цьому, на думку конгресменів, хоч посада залишається вакантною, фінансування цього напрямку діяльності має бути належним.

Увесь лист з купою різних звинувачень чи спостережень і коментарів на адресу України і Польщі є лише преамбулою до цієї пропозиції конгресменів.

Залишимо це питання для американців. Сподіваємось, що спецпредставника таки буде скоро призначено, і що ця людина спроможеться пояснити конгресменам реальну ситуацію з «антисемітизмом в Україні».

Хоч я і назвав решту листа «преамбулою», але зовсім не схильний применшувати її значення.

Найнеприємнішими частинами листа є:

– звинувачення української влади й особисто міністра внутрішніх справ Авакова у сприянні росту чогось, що автори листа вважають «тісними зв’язками полку Нацгвардії «Азов» з неонацистами».

Цікаво, що конгресменам управили в текст навіть таку фразу «замість того, щоб розпустити полк…»;

– визначення державної структури України Інституту національної пам’яті як такої, що провадить політику «уславлення/глорифікації нацистських злочинців»;

– вшанування героїв ОУН-УПА в Україні парламентом та іншими державними інституціями теж називається «проявами антисемітизму».

Тобто, в листі міститься спроба зобразити ситуацію так, що антисемітизм є частиною державної політики України.

Про об’єктивність цих звинувачень говорити не буду. Політика зображення українців, як колаборантів Третього рейху й антисемітів, після Другої світової війни була окремим напрямком роботи КГБ СССР, спрямованої на компроментацію українських організацій діаспори, які, природно, були непримиренними опонентами колишнього СРСР. Посіяні зерна дають сходи й досі.

Не драматизуючи ситуації – бо переважна більшість конгресменів, не маю найменшого сумніву, знають про цей лист лише те, що вони засудили антисемітизм і попросили Держдеп «зайнятися цим питанням», – все ж таки мушу підкреслити: вона, та ситуація, нагадує наскільки серйозні іміджеві виклики стоять перед Україною на міжнародній арені.

І залишати це без реакції з боку Української Держави, було б верхом необачності. Спосіб реагування має бути дуже комплексним і продуманим. Кому треба –  можемо обговорити.