У Вербну неділю Україна отримала нового Президента. Шостого. Ще до офіційного рішення Центрвиборчкому соціологічні служби, які під час нинішньої виборчої кампанії об’єктивно оцінювали суспільні настрої, оголосили результати опитувань. У фіналі кандидат Володимир Зеленський зібрав голосів заледь не втричі більше, ніж чинний Глава держави Петро Порошенко.

Спрогнозуємо переваги і виклики нашого вибору.

У другому турі на дільниці прийшло дві третини виборців, за нового Главу держави проголосували приблизно тринадцять мільйонів громадян. Непоганий результат! Свого часу і Ющенко, і Янукович мали на мільйон-два менше. Як і Порошенко, який, щоправда, переміг у першому турі. Отже, суспільство рішуче забажало кардинально перезавантажити печерський Олімп. Але для перепланування державної будівлі тієї-таки суспільної підтримки новому Президентові може й забракнути.

По-перше, ні громадськість, ні  політична еліта не знайомі з програмою Володимира Зеленського. Гасло  «Зміню все»  дає дуже загальне уявлення про подальші кроки Президента. Може статися так, що зміни, запитом на які переповнене суспільство, принесуть розчарування, і «Слуга народу» дуже швидко втратить електоральну підтримку. Так було не один раз. І приклад Петра Порошенка, попри зроблене ним, найкраще це ілюструє.

По-друге, поява на Банковій «політичного юніора» викликає неоднозначну реакцію старожилів Печерських владних пагорбів. Очевидно, новачкові політичної сцени не варто розраховувати на дружню підтримку у парламенті фракцій БПП і Яценюкового «Народного фронту». Тим більше, що Зеленський з порогу вже заявив про повну кадрову заміну. Навряд чи широко співпрацюватиме з ним «Самопоміч» Андрія Садового та «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Політичні важковаговики вдивляються у береги туманної осені, яка вималює контури нової Верховної Ради. Безсумнівно, свої послуги запропонує опозиція, на що, ймовірно, сам Зеленський не охоче йтиме, бо «синій реванш» загрожує протестами активної частини українського суспільства.

Схоже, у нинішній Верховній Раді не шукатимуть союзу з новим Президентом, а пробуватимуть перетягувати його кожен на свій бік. До розриву. І тут не оминути сценічної «натуралізації» тих, хто стоїть за спиною Зеленського. Наперше – опального олігарха Ігоря Коломойського. А це викличе нове політичне загострення і додасть розчарування нині зачарованим виборцям. Можна прогнозувати дочасний розпуск парламенту, щоб на високій президентській хвилі під верховний купол якнайшвидше зайшли нові партійні есмінці. Найперше – «Слуга народу» Володимира Зеленського. Звісно, тоді Президенту доведеться  розпускати парламент і призначати дочасні вибори. Та для цього поки що немає жодних підстав. Сама ж Верховна Рада навряд чи добровільно «підставиться». А до осені хвиля, яка легко підняла Володимира Зеленського, може так само легко ослабнути.

Робити кардинальні кадрові зміни, формувати новий уряд, а значить згортати старі і запроваджувати інакші реформи без парламентської більшості неможливо. Ми ввійшли в зону політичних штормів і невизначеності. Маяком стануть чергові парламентські  вибори, що чекають нас на осінньому березі. З формуванням нової Верховної Ради і стане зрозумілим, чи перестало наше політичне каченя накульгувати, чи вбралося у пір’я. І до якого берега тягне.