Тисячі. Десятки тисяч. Кожна залишилася сам на сам з випробуваннями, далекими від нашої уяви. Вони не отримали ані державних орденів, ані знаків уваги від влади. Майже забуті героїні, Страдниці далекої війни…

Пам’ять про них, українських Матерів-Удов ІІ Світової, могла зникнути в усепоглинаючій безодні океану історії. Якби не пам’ятник, встановлений в столичному парку «Перемога». Цю історію варто почути кожному…

Теплого вересневого дня зворушливу екскурсію сторінками минулого для студентів-журналістів Київського університету Бориса Грінченка провели люди, силами та вірою котрих цей монумент постав у стольному Києві: Володимир Біленко, колишній заступник головного редактора газети «Сільські вісті», його колега Андрій Мельничук – колишній редактор відділу листів «Сільських вістей» і Павло Філь – журналіст і краєзнавець.

Володимир Біленко, зізнається: коли дивиться на цей монумент, бачить свою матір, солдатську вдову. Згадує жорстокі реалії повоєнного життя в українських селах, і про ті тяжкі випробування, які зазнала їхня родина, глава якої склав голову серед смертників-«чорнопіджачників», форсуючи Дніпро… «В нитку витягнусь, але буду вам допомагати», – запевняла мати дітей: Володьку його брата і сестру. Так і сталося: з її натруджених рук усі троє отримали вищу освіту.

Володимир Васильович був серед активних організаторів Всеукраїнської акції «Збудуємо пам’ятник Матері-Вдові». Її започаткував лист до «Сільських вістей» читачки Галини Василівни Заболотної. Розмірковуючи про страдницьку місію жінки-матері у Другій світовій війні, згадуючи своє повоєнне тружденне напівсирітське дитинство, пані Галина висловила пропозицію: а добре було б спорудити пам’ятник Солдатській Удові – і не де-небудь, а у столиці.

За словами Андрія Мельничука, цей лист справив величезне враження на колег-журналістів. А коли його оприлюднили в газеті, редакція отримала тисячі відгуків зі словами підтримки, з пропозиціям долучитися кревною гривнею до колективного внеску у спорудження такого монументу.

Головними натхненниками всенародної акції стали два Герої України поет, голова Українського фонду культури Борис Олійник, і журналіст, редактор газети «Сільські вісті» Іван Сподаренко. Через газету звернулися до людей із закликом допомогти коштами на святу справу. Пообіцяли ретельно відстежувати, кожну гривню, регулярно друкувати звіти і списки жертводавців. Відгукнулися тисячі українців. Допомагали колективи, бізнес. Славетні митці ініціювали благодійний концерт, для цієї справи офірував сцену Національного театру імені Івана Франка тодішній головний режисер театру Богдан Ступка. Виручені кошти поповнили скарбницю пожертв.

Кошти на пам’ятник під проводом Українського фонду культури та за інформаційної підтримки газет «Сільські вісті» й «Голос України» збирали три роки. Долучилася і влада Києва, виділивши з міського бюджету 60 тисяч гривень. Відкрили монумент у день роковин початку німецько-радянської війни – 22 червня 2012 року.

Витесали скульптуру із сірого граніту тодішні студенти Національної академії мистецтв Адріан Балог та Костянтин Добрянський – під наставництвом професора, народного художника України Володимира Чепелика. Архітектор – Костянтин Черній.