Літо лише почалося, а вже спекотно. Разом з рок-гуртом «Страхи» рушаємо з розжареної Контрактової площі вглиб тихих подільських двориків, аби знайти затишне місце для інтерв’ю. Зупинилися коло Спаської, 13. Це не лише назва вулиці, а й творчого простору, де розважається молодь, де разом із іншими митцями самовиражаються музиканти. І після інтерв’ю і мої співрозмовники швидко домовилися, що виступлять у цьому просторі наприкінці місяця.

Данило Тягнирядно у цьому гурті гітарист.

– У нас, – пояснює, –  немає чіткого визначення – соло чи просто гітара. Це як у гурту «Megadeth», ми не маємо чітких ролей.

Вероніка Беззуба – скрипалька. Каже, раніше в гурті грала на клавішах.

– На синтезаторі. Але дарма його купляла, хочу тепер продати.

Ігор Симоненко – фронтмен і гітарист. А ще сонгврайтер, себто пише тексти. Навчається на стоматолога у Медичному університеті імені Богомольця.

– Моє прізвище Симоненко, а діда мого звали Василь, але це не той, про кого ви подумали, – усміхається Ігор.

– Опишіть одним реченням гурт «Страхи».

– «Страхи» для мене – це комфорт, –каже Вероніка.

– Певно, вони лякають, або когось лякаються, – жартома додає Ігор.

– Ігорю, ти засновник гурту. Розкажи, будь ласка, як починали.

– Хотілося робити музику, чимось схожу на «Нірвану», яку гратимуть лише 3 людини. Це було початковою концепцією гурту. Я на гітарі та вокалі, другий – на басу (бас-гітара), третій – на барабанах. З часом знайшов потрібних людей, проте склад гурту постійно змінювався. Захотів додати у наше звучання клавіші – мені подобаються старі записи Скрябіна, на кшталт альбому «Мова риб».

Першою нашою повноцінною піснею була «Зверши». Ми з хлопцями створили її цілком спонтанно – імпровізували у мене вдома. Один грав на гітарі, а я просто накидав текст.

З часом я почав грати у гурті «Сигарети» (нині він називається «Розмови»), але з ними не склалося. Отоді й почав серйозно працювати над власним гуртом. Знову ж таки, склад часто змінювався, ми шукали правильні рішення. Вже мали пісню «Хід конем», але маю згадати важливу для себе пісню «3009». 3009 – це приблизна кількість днів, які люди зазвичай проводять у школі. Дуже сумую за шкільними часами, оце нещодавно був на випускному в друга.

– А чому така ностальгія за школою?

– Там були приємні та важливі для мене люди. Не те, щоб сумую за навчанням, але там була певна атмосфера.

– Ти шанобливо згадав Скрябіна.

– Так, я був його фанатом. Андрій Кузьменко є прикладом для багатьох людей. Раніше він дуже сильно надихав мене до творчості. Він приклад справжнього патріота, котрий знає своє діло, має почуття гумору і вміє сказати правильне слово. До речі, з гуртом «Скрябін» у мене були зв’язки, хоча й не надто тісні. Хто не знав, останні 6 років соліст цього гурту – це лідер гурту «Юркеш» Юрко Юрченко.

– А як сформувався нинішній склад «Страхів»?

– Першим до мене приєднався Саня Сердюк, басист із кавер-гурту «Металіки». Якось я грав із «Сигаретами» на одному заході в Колізеї в КПІ (творчий простір цього університету), де якраз був Сашко зі своїм гуртом. Ми познайомилися на саундчеку в гримерці.

Олександр Сердюк, басист

Що ж до барабанщика Олега, то почнемо з того, що я його обожнюю. Якось йшов з пари в університеті на репетицію, бачу, навпроти йде якийсь хлопчина, кучерявий, з яскраво пофарбованим волоссям, і несе барабанні в руках палички. Я підходжу, беру його за руку й кажу: «Стій, чувак, бачу, ти барабанщик. Не хочеш пограти в гурті зі своїм матеріалом?». Він відповів, що має власний гурт, у якому вони з дівчиною грають кавери на «Deftones». Але, мовляв, він не проти спробувати. Ми із Сашком впросили Олега прослухатися на нашу стару репетиційну базу на Троєщині. Там постійно вибивало пробки, зникала електрика, відповідно звук був жахливий. Але його гра нам запала в душу навіть у таких жахливих умовах, між нами одразу з’явився певний зв’язок, властивий музикантам.

Олег Лукович, барабанщик

Згодом запросив грати у гурт свою давню знайому Вероніку –  знав, що вона закінчувала музичну школу і її гра не підведе. Ознайомив її з тодішнім матеріалом, і вона дуже йому зраділа. У Телеграм-боті із гітаристами знайшли Даню. Я боявся, що наша музика йому не сподобається, бо він також грає у метал-гурті «Orthum». Але ні, навпаки, йому вона більше імпонує, ніж важкий death-metal. Він старанно вивчив всі партії, і на репетиції ми з ним грали просто чудово. Ми всі вже встигли дуже сильно здружитися, стати справді міцним колективом, але наш гітарист мусить їхати здобувати вищу освіту в Литві. Він уже знайшов для нас заміну, але нам все одно прикро.

– Згадуючи про кумирів, які надихають, впливають на творчість… Даниле, Вероніко, а яких виконавців слухаєте ви?

– Для мене – це Пітер Стіл із рок-гурту «TypeONegative» і український молодий рок-гурт «TheSonicTemple», – пояснив Данило.

– Це гурт «Schmalgauzen» та Олександр Рибак, – підхопила Вероніка. –  Коли вперше в дитинстві побачила його, він мене дуже змотивував продовжувати вчитися грати на скрипці, адже тоді це здавалося справжніми муками для непосидючої дитини.Також надихає творчість батька Данила Сергія Тягнирядна. Він є звукорежисером та музикантом, професійним та надзвичайно талановитим. Також до душі гурт «Лівінстон» із їхньою магічністю та загадковістю.

– Що для вас музика?

– З4 років я слухав у батьковій машині «AC/DC», – згадує Ігор. – Цей гурт змушував відчувати надзвичайний драйв, мене розпирала енергія. Особливо пісня «Big gun» – я завжди вмикаю її, коли, сильно хвилюючись, йду на сесію. Музика є для мене таким психологічним моментом, який може перевернути все життя догори дриґом, –  тому люблю і займаюся нею, а не заради грошей.

– Музикою почав займатися тому, що вдома лежала гітара, – каже Данило. – Зараз усе так само, просто вдома з’явилося більше гітар.

– Почала з 5 років грати на скрипці, і, відверто кажучи, це було пекло, – мовила Вероніка. – До 11 років не розуміла, навіщо цим займаюся. А взагалі в моє життя музика прийшла тоді, коли батько ввімкнув мені «Rammstein», кліп «Duhast», і сказав, що поки не вивчу цю пісню, не вийду з кімнати. І я справді сиділа, вчила цю пісню години дві, допоки не почала махати головою у ритм. Крім «Рамштайну», в дитинстві мені вмикали старий російський рок, і я це засуджую зараз, але тоді була дитиною і не завжди могла обрати, що слухати. Тепер музика для мене це те, чим хочу постійно займатися. Певно, це моє покликання. А якщо чесно, то завдяки цьому гурту знову почала дуже сильно працювати над собою як музикантка. До цього після закінчення музичної школи була дворічна перерва, і я вже встигла опустити руки. Зрештою, музика для мене – це життя.

– Як на вас та вашу творчість вплинуло повномасштабне вторгнення?

– До вторгнення більше писав музики в жанрі метал, зараз схиляюся більше до «попси», але рок у моїй музиці нікуди не зник, – зазначив Ігор.

– До великої війни я дуже багато займалася музикою, і мені шкода, що закинула її на довгий час, – згадує Вероніка.– Я вперше тоді взяла до рук електрогітару, почала на ній вчитися грати. З того, що вивчила, пам’ятаю лише дріб’язок. Тоді навіть намагалася писати пісні та вірші. Але після початку повномасштабної війни в мене почалася депресія, і досі борюся з нею. Навіть вступила вчитися на психолога, проте дуже швидко зрозуміла, що це не моє. Мої музичні навички тоді були набагато кращими, я могла вступити в будь-який музичний вищий навчальний заклад, навіть у консерваторію. У 2021 році я вперше почала із кимось імпровізувати на скрипці, бо насправді у музичних школах вчать грати лише готові, відшліфовані музичні твори. Але зараз мені подобається те, чим займаюся, – більше не граю для похмурих і премудрих світлих голів, а роблю живу музику. Можу більше не стояти, як колода, а рухатися, жити на сцені.

– Ігорю, які плани у гурту на найближчий час?

– Нещодавно вийшов наш перший альбом, я його називаю «кустарним», бо умови були, м’яко кажучи, не дуже. А вже накопичилося матеріалу ледь не на два альбоми. Плануємо випустити його і сингл на 2025 рік.

– Відрізнятимуться від попереднього?

– Однозначно. Навіть тим, що там буде скрипка, – запевнила Вероніка.

– Так, а також це буде абсолютно нове звучання «Страхів», – додав Ігор. – Вокал буде кращим, я цим якраз займаюся. Будемо розвиватися для справжніх поціновувачів нашої творчості.