Кожну четверту суботу листопада, тільки-но день схиляється до вечора, українці запалюють свічки пам’яті жертв Голодомору. Традиція, яку ініціював Джеймс Мейс, американський дослідник Великого Голоду в Україні, організованого більшовицькою владою радянської імперії, за майже три десятиліття стала для нас не просто суспільним ритуалом, а загальнонаціональною клятвою. Клятвою пам’ятати і нагадувати світу про те, на що здатна безнадійно хвора імперством росія. Що ворог цивілізованих міжнародних відносин залишається незмінним і нині шокує демократичний світ жорстокими злочинами проти людяності.

Війна, яку путінська кліка окупантів розпалила на території суверенної України, – це світовий демарш новітнього нацизму, який уже названо рашизмом, це плювок на демократичні цінності. Пекучий знак тоталітаризму з його вседозволеністю і масовим терором проти інакодумства. І глибока кривава рана на тілі планети, що не скоро затягнеться. Бо має своє коріння у багатовіковій історії. Не було й покоління українців, яке б не зазнало російської агресії, страшного тиску «тюрми народів». Вся історія нашого сусідства – це історія московського підступу, зради, захланства, розбою, терору і народовбивства. Це тільки цинічні ідеологи «вєлікой россійской імпєрії» і совєцької «єдіной історічєской общності» спромоглися дурити нас і світ макухою про «споконвічну братерську дружбу двох слов’янських народів». Блискуче сформулював історію цього «братолюбства» геній Тараса:

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Нас окрадали віками. Українці пережили три великих голоди: у 1921–23, 1932–33 та 1946–47 роках. Серед них Голодомор 1932–33 років був наймасштабнішим, найжахітливішим. За цей час більшовики виморили до 9 мільйонів наших родаків. Майже 30 країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Зате росія продовжує заперечувати цей злочин. Як і нинішні свої масові воєнні злодіяння.

Навіть тепер, у тяжких умовах кровопролитної війни, українці свято бережуть традицію пам’яті. Наші оборонці на передовій, у холодних окопах, виготовляють свічки – із воску та підручних матеріалів. І в День пам’яті жертв Голодоморів кладуть біля цих свічок сакральні шматочки хліба. Так вшанувають пам’ять своїх родаків, земляків, невинно замордованих голодною смертю. Так нагадують собі та світу, за що і з яким варварством борються.

«Кожен солдат, який потрапив на фронт у перші дні війни, знає, що таке голод», —  розповідав мій батько, доброволець із перших днів повномасштабного вторгнення та учасник АТО. І надіслав мені оцю світлину з фронту.

Маємо силу змінити історію. Можемо й мусимо стати тими, хто покладе край тоталітарному варварству. Обираємо пам’ять історії, дух спротиву злу і боротьби зі «злоначинаючими», вміння і снагу будувати майбутнє, в якому подібні жахливі історії вже ніколи не повторяться.