«Правий сектор готував державний переворот в Росії», –  заявив її Генеральний прокурор Юрій Чайка. Сенсація зразка розп’ятого  хлопчика на вулицях Слов’янська. Але якщо раніше зграї «жирних качок» розганяли вільні російські ЗМІ, то зараз подібні брудні вигадки отримали офіційне звучання, під них шукають залізні «докази».

Навіщо?

По-перше, потрібні нові,  вагоміші «факти» для утримання в бойовому тонусі своїх громадян. Україна відмовилася від дружнього російського газу, не тому, що вирішила покінчити із залежністю від енергетичного диктатора, а тому, що очолював уряд затятий «бєндеровєц» Арсеній Яценюк, який під час чеченської війни воював проти росіян в рядах «унсовців» –  лише один з багатьох пазлів російської пропаганди. Це нічого, що насправді тоді по росіянах  стріляв Рамзан Кадиров, який отримав за свої подвиги звання Героя Росії, неважливо, що в той час Арсеній був студентом-очкариком. Чому б йому не стати вчора терористом, якщо сьогодні його уряд не ліг під Росію. Де докази? А ось зловимо першого зустрічного українця, він і викладе все, що нам треба…

Заарештований в Росії 40-річний викладач історії, киянин Станіслав Клих ще  минулого року зумів подати скаргу до Європейського суду з прав людини (виклад зберігаємо): «Після арешту 08.08 2014 до мене були застосовані дії з метою змусити мене дати свідчення, до мене були застосовані незаконні методи дізнання і слідства, виражені в нанесенні мені побоїв і каліцтв в т. числі за допомогою наручників і електричного струму, тривалого стояння на колінах, в результаті чого на зап’ястях рук, колінах, гомілковостопній частини ніг є численні шрами.

Також мені давали алкоголь, психотропні препарати, які вводили внутрішньовенно. Все це мало місце в Зеленокумську (в ІТТ) і у Владикавказі з 28.08 по 22.09 2014.

Ці методи застосовувалися до мене з метою змусити мене визнати, що я нібито був у Чечні в 1994-2000 роках і брав участь у військових діях на боці Дудаєва, брав участь у вбивствах військовослужбовців на площі Мінутка в Грозному, мав намір проводити теракти в різних містах Росії і нібито з цією метою приїхав до Росії».

Ось звідси і ростуть крила прокурорської «качки» про переворот. Звідси і бойовик-Яценюк. Страшно уявити, що можуть приписати новому Прем’єру Гройсману! Як добувають свідчення в російських слідчих комітетах імені Вишинського, ми знаємо. Як слухають справи в суді, бачили на прикладі Надії Савченко. Але подібні слідкоми і судкоми потрібні не тільки для підтвердження пропагандистських вигадок.

Тут починається «по-друге». Володимир Путін давно задумав розв’язати українське питання. У будь-який спосіб і в будь-якій формі. «Ти ж розумієш, Джордже , що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій –  це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!», –  в квітні 2008 року світові видання  цитували розмову Володимира Путіна з американським президентом Джорджем Бушем.

Перший Майдан став для Путіна серйозним попередженням, після другого він злякався і зрозумів, що імперія втрачає Україну назавжди. «Так не діставайся ж ти нікому», –  вирішили в Росії, одночасно намагаючись відбатувати собі шматки, що погано лежать. Так сталося з Кримом. Після невдачі з вигаданою Новоросією,  Росія перейшла до «тихої» війни на Донбасі. Яким буде продовження? Варіантів безліч, їх необхідно готувати і вибрати під ситуацію.

В інтерв’ю американській телемережі CBS Барак Обама звернув увагу на те, що в Європі на тлі міграційного кризи зміцнюється ультраправий націоналізм, який «загрожує європейській єдності, а в деяких випадках експлуатується такими людьми, як Путін». Росія підігрує західним розкольникам Європейського Союзу. Наприклад, французька ультраправа партія «Національний фронт» два роки тому отримала від Москви одинадцять мільйонів євро. Невідомо  чи відпрацьовано  кредит, але лідер партії Марін Ле Пен знову просить у російських банків 27 мільйонів на президентські і парламентські вибори.

Але якщо європейські ультраправі – союзники Путіну, то праві в Україні –  його противники, яких теж можна використати в своїх цілях. Свого часу російські ЗМІ розкручували активістів «Правого сектору», як борців з українською владою, підбурювали до активних дій. Сьогодні головний російський прокурор, приписуючи «правосєкам» організацію заворушень і підготовку перевороту, створює ворога російської держави. А що роблять з ворогом? За давньою сталінською традицією, «якщо ворог не здається, його знищують», часто на його ж території, як було в Грузії. Ліквідація «загрози» у вигляді  «Правого сектору» хороший привід почати нову спецоперацію безпосередньо в Україні, і навіть повномасштабне вторгнення. Воюють же західні країни проти терористичного Ісламської держави в Сирії? І Кремль (куди ж без нього!) також  підключився своїми «гуманними» бомбардуваннями до спільної справи. Тому Росія цілком може здійснити танковий кидок на бази «українського  ІДІЛу». Виключно «в мирних цілях».

Сказане –  не політична фантастика. Це один з багатьох сценаріїв, що пишуться в Кремлі. І якщо він не знайде  втілення в майбутньому, то це зовсім не означає, що його не було. Ще в 2007 році російський професор Борис Соколов, оцінюючи природу розбіжностей навколо конфлікту в Косово, вважав, що Росія лише прикривається інтересами Сербії. Москва намагалася виторгувати для себе у ЄС і США право на косовський прецедент щодо Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я, Нагірного Карабаху, а в перспективі – і Криму! Припущення Бориса Соколова підтвердилися. Цілком можливо, що Росія сьогодні готує грунт для повторення в Україні сирійського прецеденту.