Чим відрізняється «звичайне» кохання від кохання крізь роки? Хтось скаже терміном, а я скажу терпінням. Щоб закохатися, потрібно багато сміливості, і ще більше відваги треба для того, щоб пронести цю любов крізь все життя. Одночасна насолода від бажаного результату й жорстоке катування очікуванням. Саме це чатувало на героїв фільму «Холодна війна» Павела Павліковського.

Історія починається в повоєнній Польщі 1949 року, в часи становлення «соціалізму» і зростання ідеологічного протиборства з країнами Заходу. Керівник фольклорного ансамблю «Мазурка» Віктор проводить кастинг до свого колективу і помічає харизматичну білявку Зулу. Дівчина вразила його своєю енергетикою. Вони починають разом репетирувати. Згодом зустрічатися. Комуністична влада захоплена виступами ансамблю, його виконавською майстерністю, артистичністю. А проте партійні куратори вважають репертуар недостатньо ідейним, комуністичним. І «тиснуть» на художнє керівництво колективу, отримуючи у відповідь глухий спротив. Врешті-решт закохані вириваються із «соціалістичного табору» до вільної Франції – у пошуках щастя і свободи. Особистої, творчої, де обмежень, як їм видається, немає. Але наражаться на нові перешкоди і випробування.

За сюжетом фільму герої з’являються на різних локаціях, в інтер’єрах:  гламурні мистецькі тусовки, масштабні сцени просто неба, концертні зали, навіть катівні країни «народної демократії». Але дочекайтесь кінця фільму, він вас приємно вразить.

Дуже показово, як творці фільму делікатно зачіпають питання релігії. Зула була одружена з іншими чоловіками, але ніколи не вінчалась, про що й сказала Вікторові. Цим дала зрозуміти, що собі за чоловіка обрала саме його, що лише з ним готова стати під вінець.

Фільм стилізовано під старе кіно. Чорно-біле зображення, «класичний» квадратний формат кадру, замість сучасного широкоекранного. Такі деталі допомагають відтворити на екрані атмосферу того часу.

Оператором кінокартини став Лукаш Жаль, з яким Павел Павліковський вже успішно працював: разом знімали фільм «Іда», відзначений «Оскаром» як найкращий іноземний фільм. «Холодна війна» вирізняється цілісною естетикою кадру. А свідоме порушення внутрішньокадрової композиції створює візуальний дискомфорт. Це ще більше акцентує драматизм вибудуваного сюжету, котрий супроводжує камера.  А як контрапункт бачимо «правильність» зображення у кадрах, коли ансамбль виступає на тлі портретів керівників комуністичної партії. Неначе на кадрах офіційної тогочасної кінохроніки, усе строго на своїх місцях: хор, глядачі, портрети, сцена, диригент. Але при цьому в кадрі залишається повітря, яке створює ефект впорядкованості. Фільм і справді має вигляд картини: деталізованість, поєднана з мінімалізмом.

Окрема дяка художниці-костюмерці Ользі Сташко. Ансамбль убраний в автентичні строї, і, що цікаво, за весь фільм ряд сценічних костюмів не повторюються. Це набагато складніше, ніж вигадати один ескіз, зшити за ним сценічний гардероб і знімати в ньому весь фільм.

Вбрання головних героїв стильні, і вельми їм пасують, підкреслюють їхній образ. Але визначальною в образотворенні, звісно, була акторська майстерність.

Роль Зули зіграла Джоана Куліг. Органічно додала персонажу жіночої підступності, уявної слабкості і норовливості. А її партнер, актор Томаш Кот, відтворив образ Віктора з чоловічою врівноваженістю, розумом, привабливою елегантністю. Здавалось, усе зрозуміло від початку: як такій парі не покохати один одного?

…Переглядаючи стрічку, піймала себе на думці. А як би розвивався сюжет, якби Віктор та Зула прихилялися до різних ідеологій і при цьому так само палко кохали одне одного?

Не переконуватиму, що фільм просто необхідно подивитися, але він однозначно того вартий. Режисер виграшно обрав чорно-білий мінімалізм на тлі сучасних трендів високотехнологічності і тяжіння до масштабних спецефектів. Звісно, такий підхід ще не гарантує появу знакового кіно, але цей фільм залишає теплі відчуття і приємний післясмак.