Сенсація! Українська  православна церква забирає кримську нерухомість! Йдеться про комплекс будівель історичного заповідника «Херсонес Таврійський» у Севастополі. Окупаційна влада безсила щось вдіяти проти. Будівлі колись належали церкві, тому Росмайно не може відмовити у передачі їх колишньому власнику. Інтернет-видання «Версии» вже гепнули набатом: «Россия подарит Херсонес Киевскому патриархату, прославляющему украинских карателей».

На сайті Сімферопольської і Кримської єпархії читаємо роз’яснення: «Вопрос возвращения Епархии бывших строений Владимирского Херсонесского мужского монастыря поднимается на протяжении нескольких лет. Возрождение Херсонесской обители имеет огромное значение  для Православной Церкви, поскольку на этом святом месте принял крещение святой равноапостольный князь Владимир».

Якщо сумніваєтеся, що Сімферопольська і Кримська єпархія належить до УПЦ МП, то зайдіть на її офіційний сайт. Там вказана адреса єпархії, подано історичну довідку. Правда, на «Україні православній», де теж зазначено, що це – офіційний сайт, Сімферопольську єпархію не знаходимо, хоча карту України подано з Кримом.

То «як воно зробилось так», що окупанти не лише дають дихати Українській церкві, а й дозволяють їй качати права? Пояснення дуже просте. Зайдіть ще й на «ісконний» сайт Російської православної церкви. З нього ви  переконаєтеся, що  Сімферопольська єпархія числиться… за нею. Та й що тут дивного? «Кіріловская» РПЦ – кінцевий бенефіціар  статків Української православної церкви Московського патріархату. Наші священики просто наглядають за чужим майном…

Кримські «високопреосвященства» вдавано цнотливо замовчують під ким вони – під красивими чи під розумними. А тому на сайті Сімферопольської єпархії  глаголять просто: «Православная Церковь», не вказуючи свою приналежність.

Та ми ж розуміємо, що в Криму йдеться навіть не про Українську православну церкву Московського патріархату, а про первородне кремлівське «рісскоміровское православіє».  Всі сусідські  ЗМІ у ці дні рясніли заголовками на кшталт: «РПЦ забирает «Херсонес Таврический». Лише  у «Версиях» чомусь збився інформаційний приціл.

Лицемірство –  то спадкова хвороба ієрархів Кремля. Звідти відверто шкірять вовчі ікла, зате у лаврському Києві мекають овечками.  У двадцятих роках минулого століття в Україні ширився рух за церковну самостійність і було створено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Російські сіроманці тоді притьмом вихрестилися в українських базів і назвалися УПАЦ. Те ж спостерігаємо і сьогодні. Щойно, на початку 90-х, духовенство створило Українську православну церкву, як через кілька місяців від неї відкололося проросійське крило з тією ж назвою. Щоб якось розрізняти дві Церкви, стали уточнювати: Київський і Московський патріархати. Чимало мирян, схоже, й досі не здогадуються, що йдучи до УПЦ (МП) та б’ючи там поклони «о здравії блаженнєйшаго патріарха Кіріла», вони моляться нинішньому кривавому кремлівському Торквемаді ще й підтримують «од щедрот своїх» його тутешніх опричників.

Те, що «кіріловським попам» передадуть у користування історичний комплекс «Херсонес Таврійський», ні в кого сумнівів не викликає. Передали ж у Петербурзі Ісаакіївський собор, який церковникам ніколи не належав. Але деякі російські діячі культури кинулися на захист історичної святині, внесеної ЮНЕСКО до світової спадщини. Адже Херсонес – це передовсім залишки давнього грецького поселення і неоціненні  артефакти античної культури.

Директор заповідника Світлана Мельникова заявила: «Треба розуміти, що в тих будинках, на які претендує Сімферопольська єпархія, розміщені експозиційні площі музею, фонди сховища, реставраційні майстерні». Проти силуваного «воцерковлення» заповідника виступили навіть у міністерстві російської культури, в союзі музейників; уголос обурилася низка істориків і різних діячів…

Але їхні слабенькі протести ніщо проти ієрихонських горлянок московських «батюшок». Зрештою, всілякі діячі російської культури разом з легіоном кобзонів мали б затямити: своє вони вже відкукурікали,  підписавши схвальну відозву на загарбання Росією українського Криму. Настав час ділити награбоване. Але тут «культурним» нічого  не світить. Їхнє місце збоку, «на шухері». Бо коли Крим знову стане Україною, коли російським «духовноскрєпнікам» таки  доведеться повертати «позичене», треба ж і тоді комусь волати: «Грабят!»