Чимало народних  депутатів  і  державних службовців, заповнюючи електронні декларації,   назвали джерелами своїх статків  сімейні тумбочки.  Як в анекдоті: «Звідки в тебе гроші ?», –  «З  тумбочки», –  «А звідки в ній беруться?», – «Я кладу». 

Одвічна тема батьків і дітей, схоже, на нинішніх українських політичних чорноземах розквітла своїм осібним, але буйним цвітом. Нардепу Денису  Дзендзерському 35 млн. грн. подарував  його батько, такого ж невичерпно щедрого татуся мають знамениті «космічні» брати Дмитро і Михайло Добкіни: їм дісталося од батькових щедрот по 10 мільйонів. А нардепу Нестору Шуфричу несказанно пофортунило на сина: той підкинув своєму скромному родителю про чорний день 11 мільйонів.  Є й іще екзотичніші «деклараційні» історії  небаченої щедрості! Скажімо, Тамарі Голімбієвській, дружині голови Голованівської райдержадміністрації, що на Кіровоградщині, 8 млн. подарував товариш по бізнесу. Мабуть, щоб у чоловіка не виникало дурних запитань до дружини і її подарунків, рідна теща також одвалила йому «дар превеликий» – 6,7 млн. грн. Просто якась трикутна сімейна тумбочка, дай Боже мудрості НАБУ!

Коли депутати Європарламенту обговорювали надання Україні безвізового режиму, чи не найбільше нарікань викликала корупція, що набула у нас масштабів загальнонаціонального лиха. І прикладом слугували незбагненно величезні статки політиків і посадовців. Можна сказати, що в цьому бідна країна, яка за часи незалежності вивезла в офшори майже 150 мільярдів доларів і продовжує перебиватися від кредиту до траншу, чимось дорівнялася до заможної Європи.

Управлінська вертикаль держави наскрізь корумпована, по кілька разів, знизу і догори, від однієї гілки влади до іншої. Електронні декларації лише підтвердили те, що знали всі. Знали, але навряд чи здогадувалися, що корупційна пухлина така величезна і смертельна. Минулорічне підвищення мінімальної заробітної плати, схоже, було переляканою рефлексією влади на очікувані результати декларування. У високих кабінетах передбачали, якими захмарними цифрами розписуватимуть свої декларації топ-чиновники. Тому й вирішили випередити надміру емоційний суспільний вибух.

Проте  мінімальна «чиста» зарплата у дві з половиною тисячі гривень, на які, трапляється, виживає сім`я з кількох чоловік, лише потвердила величезну прірву між народом і народними слугами. Бо в одних дві з половиною тисячі гривень на цілий чорний місяць, а в інших – два з половиною мільйони на один чорний день. Який ніяк для них не настане. Звідси й така небачена «ліберальність» влади при виділенні субсидій: беріть всі, пишіть заяви, ніхто вас не каратиме, якщо помилитеся в своїх доходах…

Вона, звісно, укоськала обурливі хвилі, але ненадовго. Багатьом стало зрозумілим: субсидії за опалення, газ і гарячу воду – то складова ще однієї масштабної корупційної оборудки. З державного бюджету компенсували завищені витрати на оте «роттердамське» вугілля, яке добувалося на Донбасі. Паливо було ще й гіршої якості, ніж на міжнародній біржі,  частково його добували в напівлегальних копанках. Держава насправді субсидіювала корупційну  схему видобутку донбаського вугілля, ціну якого завищено  щонайменше на третину. Щоб усім вистачило! Не знаю чи всі, але один точно добряче під’ївся. «Роттердамський» ліфт підняв українського олігарха Ріната Ахметова у списку журналу «Форбс» із 771-го на 359-те місце. Його статки збільшилися вдвічі – до 4,6 млрд. дол.

Державний бюджет для більшості «народних» топ-корупціонерів давно перетворився на сімейні тумбочки, з яких гребуть торбами не лише батьки-діти, а й зяті-невістки, тещі-свекрухи, онуки, племінники, зовиці, дядини, куми, свати…  Гроші із субсидій, із державних «прозорих» закупівель, із компенсацій за фіктивні ПДВ, за вигадані послуги, «відкати» з кожного замовлення…

Декларування підтвердило: надто багато чиновників мають надто високі статки дивного походження. Але ніхто не знає, що з тим «електронним» добром робити. Лише минулого року  декларації подало близько 100 тисяч осіб. Але НАЗК здатне здійснити лише вибіркові перевірки. Дійти до кожного фізично неможливо. Механізму перевірки задекларованої готівки взагалі немає.  А 1 квітня завершилася друга хвиля, яка вихлюпнула ще 700-800 тисяч декларацій.

Поки що декларування не стало механізмом  боротьби з корупціонерами. Схоже, як у випадку із підвищенням зарплати, як  із виплатами субсидій, це лише заспокійлива пігулка від влади для суспільства: «Дивіться, ми щось робимо». Це декорації для закордонних партнерів: «І ми Європа».

Втім, було б наївно думати, що корумпована система здатна до самолікування, що злодій ловитиме злодія. Всі попередні зміни, попри спротив злоякісної пухлини, відбувалися під суспільним тиском, завдяки окремим політикам і громадським активістам. І завдяки європейським лідерам, які стомилися від ритуальних обіцянок владців реформуватися перед черговою позикою.

З отриманням безвізового режиму ми й надалі повинні рухатися в Європу. Не в буквальному розумінні переїхати туди, а пересадити в український ґрунт  західні норми демократії, правила ведення бізнесу, юридичну чіткість,  прозорість влади і політики. До речі, саме за наполяганням європейських інституцій Україна запровадила антикорупційні органи. І сьогодні НАБУ взялося за перевірку законності закупівлі вугілля за формулою «Роттердам плюс».

Безвіз – то ворота, через які Європа має заїхати в Україну. І тут залишитися.