Рік 2021-й почався з турбулентності. І хай її глобальний епіцентр знаходився не в Україні, все ж кола однозначно дістали й нас.
А закрутилося у США, перед остаточним проголошенням імені нового президента.

Якби це трапилося в будь-якій іншій країні, такого ажіотажу це б не викликало. Тепер же цілий світ побачив, що вразливими можуть бути не лишень слабкі, але й сильні демократії. І справа не стільки в протиборстві на рівні Трамп – Байден, скільки у з’яві масової суспільної сили, готової заради свого вождя вчиняти погроми та безчинства. Цей рух, що його політологи вже встигли охрестити терміном «трампізм», однозначно ввійде до підручників історії. І його роль іще далеко не вичерпана.

Недруги зовні і «п’ята колона» всередині нашої держави поспішили прирівняти січневі виступи прихильників Дональда Трампа у Вашингтоні з подіями 2014 року на Майдані в Києві. Це спрощене порівняння має далекоглядну й досить просту мету – завдати удару по українській демократії, знівелювати роль суспільства, яке хоче змін. Люди, які штурмували Капітолій, відстоювали волю однієї людини. Люди, які вийшли на Майдани в Києві та по всій Україні, прагнули змінити вектор розвитку держави. Відчуваєте різницю?! Ствердження справедливості, Закону, однаково чинного для всіх, патріотизму не на словах, суспільне благополуччя для мільйонів, а не кількох десятків родин. На капітолійських пагорбах не лунало жодного цього гасла. Люто вирували претензії: перерахувати голоси і визнати президентом того, кого хоче натовп. Того, хто за всіма вердиктами органів захисту американської демократії (виборні органи, прокуратура, суди) зазнав поразки.

Безсумнівно, американці розберуться у своєму домі. Гірше нам: мусимо нині захищати цінності Революції Гідності і покладені на вівтар України жертви. У Кремлі сплять і бачать, як після «корони» прищеплюватимуть населенню України не менш смертельний вірус – масової аберації, спотворення реальності. Почнуть зі знецінення Революції Гідності. Для цього вже і ярлик готовий: «державний переворот». Саме його нині «розкручують» усі російські пропагандистські телеканали, це повторює як мантру експрезидент Янукович і вся камарилья реваншистів. Тут зачинання НАШОЇ ТУБУЛЕНТНОСТІ, що активно розрослася упродовж 2020 року й набирає обертів з перших днів 2021-го.

Важливо не просто зрозуміти підміну понять, фальсифікацію, якою пробують інфікувати електорат відверто ворожі вітчизняні телекомпанії на кшталт: «112-й», «ZIK», «NEWONE» (ерзаци кремлівських телеканалів в Україні), – важливо встояти перед цим ідеологічним наступом. Від сили нашого імунітету багато в чому й залежатиме фінал року.

Турбулентність від виборів у США однозначно зачепила Україну. Почалося з так званих плівок Деркача та справи сина Байдена. А на початку нинішнього року ситуація загострилася: США наклали офіційні санкції на деяких українських політиків, зокрема і на кількох депутатів із «монобільшості».

Українське суспільство стає заручником невігласів у політиці, які можуть зашкодити поступові держави до цивілізованого світу. Ось де чатує реальна небезпека. Антиамериканську політику в Україні розгорнула все та ж «п’ята колона» під орудою партії ОПЗЖ. І якщо раптом цим силам удалося б розхолодити добрі відносини, що склалися між нашими державами, посіяти антиамериканські нотки в суспільстві, український корабель штормом викине на рифи десь біля берегів моря Лаптєвих, звідки яскраво проглядається Сибір.

Отже, рік, що розпочався, для притомного українського політикуму, представників свідомого громадянського суспільства є надто важливим. Якщо патріотам удасться сконсолідуватися, сформувати потужну консервативно-центристську проукраїнську силу, тоді у нас є можливість позбавити реваншистів усіх шансів у їхньому маніакальному прагненні повернути Україну в задушливі обійми Московії.

Саме цей, 2021-й рік, може стати роком формування потуги, яка явить справжнього лідера, здатного перейняти штурвал після наступних президентських виборів.

Цей позитивний сценарій гарантував би Україні поступальний рух до Європи, Північноатлантичного альянсу. І врешті – до омріяного суверенітету, про який ми всі так багато говоримо, але якого, насправді, досі бракує. Точку неповернення іще не пройдено, розслаблятися зарано.