Десятиліття тому наш народ вийшов на велелюдні Євромайдани, аби відстояти своє право жити разом із цивілізованим світом. Тоді мені було всього 7 років і я, звісно, мало що пам’ятаю. Але ніколи не забуду, як снідала і вечеряла під голос Майдану з телевізора. Такі епізоди пам’ять навіки вкарбовує в душу.

Підростаючи стала більше цікавитися цими подіями. Особливо творчістю на Майдані. Як виявилося, потужною, багатющою, розмаїтою: вона з’являлася там, здавалося, зсередини. Креативні гасла, пісні та вірші, плакати, малюнки на щитах, шоломах… Весняне буяння народної творчості серед зимових холодів. Неповторною символікою, малюнками, карикатурами, співомовками люди теж демонстрували свій протест, свою позицію: Україна – це Європа!

Сцена – творче осердя Майдану. Спочатку – імпровізована, на кузові автомобіля, зі звичайним рупором, згодом – велика професійна, яка мала все необхідне світлове та звукове обладнання. Звідси розліталися світом усі новини. Мікрофон фактично ніколи «не прогулював»: виступи політиків, громадських активістів перемежовувалися виступами митців. Звідси люди почули імена та прізвища перших загиблих героїв Небесної Сотні…

Однією із центрових локацій став каркас міської ялинки яку почали облаштовувати столичні комунальники трагічної ночі 30 листопада 20013-го. Саме це стало надуманим приводом для жорстокого побиття і розгону мітингувальників, які перебували в наметовому містечку. А коли після тієї бійні майдан Незалежності заполонили сотні тисяч протестувальників, «Йолку» (так назвали цю споруду, кепкуючи з убогого словникового запасу тодішнього президента – «проффесора» Януковича) прикрасили по-своєму – прапорами з позначеними на них назвами міст і містечок, чиї посланці прибули на Майдан, з плакатами, на яких красувалися мотиваційні гасла.

Спільнота вільних художників створила виставковий простір, де діяли осередки з розпису шоломів і щитів. Люди щиро вірили, що ця народна символіка допоможе їм вистояти.

Талановитий Віктор Морозов поклав на музику понад 40 гостросатиричних віршів на тему Майдану. Гурт «Океан Ельзи» дав свій концерт під гаслом «Важливі речі об’єднують»: Євромайдан зібрав не лишень море людей, але й перший склад гурту, який доти давно не збирався. Руслана Лижичко стала жіночим голосом Майдану, постійно підбадьорювала запальними піснями. А коли настали трагічні події, тут залунала жалібна народна пісня «Пливе кача по Тисині…», що згодом стала неофіційним гімном «Небесної Сотні».

А легендарне синьо-жовте піаніно! Вперше воно зазвучало біля адміністрації президента 7 грудня 2013 року. Грали часто-густо невідомі музиканти. В тяжкі часи творчість здатна неабияк надихнути людей бороти зло.

Український Славень під час Євромайдану став своєрідною молитвою Майдану, сакральним символом віри та єднання. Його виконували всі – від дітей до старійшин.

Так Майдан перетворився не лишень в льодову і «вогнехресну» фортецю, але і в духовну фортецю мільйонів, яку не можливо було здолати.

Десятиліття тому євромайдани по всій Україні змусили весь світ звернути увагу на наш волелюбний народ, готовий покласти життя за свободу. Відтоді світ нарешті почав дослухатися до того, що Україна – таки не Росія, а українці – не росіяни.

Від того Майдану єднаємося, мужніємо, дужчаємо. Виростаємо нацією. І платячи щодня страшну ціну за нашу та й європейську свободу, не схиляємося перед навісною кривавою ордою. Не втрачаємо віри: Україна буде в Європі! Вільною. Суверенною. Щасливою. Рівною серед рівних.

А рабством хай тішиться безвольна маса на сусідніх болотах.