Цьогорічну премію імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу вручили Зиновію Суходубу, письменнику-літературознавцю зі Львова, заслуженому журналістові України, працівникові обласного радіо.

Він автор кількох розвідок про діячів  «Розстріляного відродження», а преміювали його диптих «Ліна Костенко: любов’ю-пам’яттю причастя». Що теж символічно: В’ячеслав Чорновіл, відомий дисидент у званні «зеківський генерал» від мордовських в’язнів «вільної Країни рад», і Ліна Костенко, ніжна жінка-поетка з вольовим характером, – то, либонь, найвидатніші постаті новітньої України. Мене ж найперше зацікавило, як нинішнього лауреата премії імені В’ячеслава Чорновола захопив вир творчості.

– Першим було слово поетичне , десь у восьмому-дев’ятому класі. А потім мені здалося, що найкоротший  прихід  до Слова – через журналістику. Вона для мене ніколи не була  прикладною,  на потребу дня, «за завданням». Завжди намагався бути щирим, переконливим і завжди про буденне писав художнім словом, шукав образи. Зараз мені пишеться проза: невеличкі новели, роздуми, афоризми.

– А чому Вас захопили саме короткі форми ?

– Вважаю, що найближче до читача – через короткі, але змістовні жанри. Ми живемо у цейтноті, у постійній нестачі часу, а треба, щоб твір «збувся» у читача, щоб він його прочитав, пережив, очистився, піднісся. Щоб жив твоїм твором, а не гортав його, як сторінки календаря. На «товсті» твори сьогодні маємо значно менше часу, хоча це й не значить, що вони не здатні нас змінювати, не підштовхують до роздумів і самоаналізу. На жаль, читати розлогі романи сьогодні все менше і менше охочих…  До речі,  і  книжка про Ліну Костенко теж скромна за обсягом, хоча про цю геніальну поетесу і мужню людину можна написати багато. Та тут важливо – сказати найголовніше. Навіть в умовах нашого рвучкого часу. Ліна Костенко побачила першу публікацію наших розмов у львівському журналі «Дзвін», схвально відгукнулася. І це мене надихнуло…

– То що Вам ближче, література чи журналістика?

– А як їх розділити? Завжди віддавав перевагу слову друкованому, вважав його вплив тривалішим. Після конкурсу прийшов працювати у Львівську телерадіокомпанію. І слово, підкріплене магією голосу, мені видається ємкішим, суттєвішим. У 2010 році  за фільм «Безсмертя» з теледилогії про українське «Розстріляне відродження» отримав Гран-прі на фестивалі «Калинові острови».  Вважаю, що треба працювати на духовну глибину і не творити швидкоплинне…