«Не вмирайте, Чумаки!», – побажав хлопцям Василь ГерасимовичТриліс. Сказав і щиро, і з іронією, як уміє лише він. І раптом сталострашнувато. Ні-ні, живіть, «Чумаки»! Бо хто ми без вашої пісні? Для нас – цесіль, щоб життя не було пісним. Для України – це збройна сила в умовах гібридноївійни! Ви – наше буття! Вже 30 років з вами і «чорна хмара наступає», і «чумаквоза завертає»,і «гай, гай, зелен розмай», і «річка Дунай», і «не стелитьсяхрещатий барвінок», і «стає зоря над Почаєвом». 30 років, ви ходите заТрилісовою валкою, а ми – за вами. Як побачимо чумацьке багаття – кидаємо всена світі і біжимо на цей чистий вогонь. Він зігріває, опритомнює, дає силу ймудрість. 

Василь Герасимович вважає, що народна пісня – це національне Святе письмо. Ініхто йому ще не зміг заперечити. Та й не наважиться. Бо у народного чумакаУкраїни аргументи «залізні». Тому краще – слухати і вчитися«як треба». А щоб опанувати правду народної пісні, знаєте, скільки пудів солідоведеться з’їсти? Якщо навіть по одному пуду в рік, то за 30 літ з’їли«Чумаки» майже півтонни! Недарма, московити кажуть, що сіль у київськихмагазинах пропала. То її «Чумаки» їдять! Ради української народної пісні вонище тонну готові з’їсти. Не страшно. Навезуть з нашого Криму, будьте певні! А зтою сіллю скільки пісень назбирано по крупинці? Десь з півтисячі. А скількилюдей перейшло через гурт? Дві-три сотні! І полягло хлопців немало, слава ісвітла наша пам’ять чумацькій чоті!

1993 року народний чоловічий хор «Чумаки» виборов І місце серед чоловічих хорівУкраїни на пісенному конкурсі імені Миколи Леонтовича. Для Триліса досізагадка, як вижив цей гурт, який «не обіцяв нічого доброго». Як він самнаблизився до того чумацького багаття – теж таїна. А може воно й добре, що є насвіті ці нерозгадані загадки буття? Бо в простеньких піснях все зрозуміло. Атут глибочезний зоряний колодязь, з яким ми повноцінні, багаті і просто –Україна! 

Якби українська народна пісня співала сама себе, то співала б саме так, якспіває гурт «Рідна пісня». Співала б, як чумацькі сестри – Оксана Гордієць,Валентина Орел, Катерина Левенко – три прекрасноголосі, шляхетні, вродливіжінки. Вони в усьому справжні. Бо ж хто вчитель? «Дівчата, не викаблучуйтеся»,– сказав один раз в житті Василь Герасимович. Може, й не до нихзвертався. Але ця настанова на все життя.

«Дівчата, ах, які ж ви молодці!.. Ох, і молодці!.. Ах, звучите!..»

І ця похвала відхудожнього керівника гріє, як чумацьке багаття. Заслужили! Жіночий народнийгурт «Рідна пісня», лауреат літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди,лауреат пісенного конкурсу імені Порфирія Демуцького, об’їхав з піснею лише півсвіту. А хочеоб’їхати весь! Дай Боже! Атим часом дівчата сердечно привітали братів-чумаків, подякували за дружбу,чумакування, подарували розкішні народні пісні і заспівали «Многая літа!».

Триліс не старіє! Вважає, що після 80-и життя прецікаве і прекрасне. Саджає у себе на садибі дуби і хочеподивитися, чи родитимуть вони жолуді у свої сто років. Знає Василь Герасимовичще одну мудрість: «народнийчумак України» має гіднопередати традицію головування, що він і продемонстрував. Церемонія передачівлади була безкровною і просто зворушливою! «Повірте, без жодного жалю передаюцю булаву і чумацький батіг випускникові Київської музичної академії Оресту Шинкаруку», – щиро сказавВасиль Герасимович. От би цей приклад нашим очільникам, для яких посада –кінець світу! От би послухати їм чумацьку пісню! 

На щастя, чумацька пісня вневолі не звучить. Творитьсяне з примусу, а з потреби співати! І ювілейний вечір, присвячений 30-літтюнародного чоловічого хору «Чумаки», став насущною потребою – співатиі слухати. І дякувати за цей Божий бонус!  Слухати Героя України народного артистаАнатолія Паламаренка. Здається, що «Ярмарок» Остап Вишня написав саме дляАнатолія Несторовича. Ну хто ще прочитає так, як цей лицар слова!

А час летів зі швидкістю несамовитої євробляхи. І так ми його заощаджували, щой зайвого слова не сказали, куплета зайвого не проспівали. Чумаки з часом незмагалися, а працювали на випередження! Неквапна чумацька валка наповнила вечіртакими ключовими посилами мудрості, сутності, справжнього свята, що й завтра іпіслязавтра працюватиме вонина Україну. Просто потрібна критична маса людей, які зрозуміють, що «мир силоюне втримаєш, його можна досягти тільки порозумінням»! І чумацька пісня тут–медіаторка і миротвориця.

Ради неї перелетів океан Святослав Стус, соліст гурту, один з найперших йогоспіваків, який давно мешкає у США. Ізнову відчув себе у рідному чумацькому колі своїм, ніби й не відходив відбагаття. І заспівав, як колись – прекрасно, натхненно! Одержимі люди!

Ради свята напекла смачнючих пиріжків письменниця Тетяна Лемешко, дружинавірного чумака Сергія Лакизи (за сумісництвом доктора хімічних наук:), і присмачила їх поетичнимирядками. Привітав «Чумаків» Василь Кушерець, голова правління Товариства«Знання», яке реально підтримує гурт. А скільки б хлопці могли наспівати, якбищедрих людей було більше!

Я б мала спитати пана Василя, чи всі свої статки, нажиті за гонорари, вінзадекларував. Знаю, що він скаже: «Пані Галю, ми співаємо не за гроші, не заславу. Ми співаємо, бо неможемо не співати!». 

Мала б спитати Василя Герасимовича, чи довго він співатиме? Скаже: «Скільки житиму, стільки й співатиму. Це – як дихати». Для цих людей піснявизначає смисл і якість життя. Це простір їхньої Свободи. Це їхня і нашаУкраїна. І безсмертя.

І зустріч, що у Катеринин день сотворилася, – безсмертна. Якщо згадуватимемо найщасливіші стрічі в нашому житті, то неодмінно спогадаємо й цю.