Громадяни не помітили, як минув рік президентства Володимира Зеленського. Не помітили кінця епохи бідності, не побачили обіцяних посадок корупціонерів. Не закінчили війну з Росією, хоча досить було «просто лише перестати стріляти». Не допомогло й те, що Зеленський подивився в очі тезці Путіну. За рік на Сході загинуло понад сто бійців, кілька сотень поранено та скалічено…

Втім особисто для Володимира Зеленського рік став помітним і знаковим. Тому на пресконференції з нагоди інавгурації він недвозначно натякнув: збираюся на другий президентський термін,.. якщо матиму високий рейтинг. Хоча раніше не раз заявляв, що вдруге балотуватися не буде. Що прийшов почистити Петрові стайні… Зрозуміло, апетит до президентства приходить під час президентства!

Аналітики порахували, що за перший рік наш Президент із 435-ти обіцянок, передвиборчих і поточних, виконав 86, або п’яту частину. Непогано, адже на решту лишається якраз чотири роки. Правда, перед країною поставатимуть нові виклики і доведеться роздавати нові обіцянки.

Крім згадуваних «кінців» бідності та корупції, Володимир Зеленський разом зі своїми «слугами» провалив суто практичні завдання. Ту ж таки, приватизацію держпідприємств, а це 12 млрд грн. до бюджету. Відтак не підвищено зарплати учителям, урізано фінансування науки, хоча гарант  божився не відступити й на копійку. Президент говорить про реформу судової системи, а насправді вона стоїть як укопана. Зеленський нівелював напрацювання попередників, а в децентралізації і медичній реформі зовсім завернув голоблі. А от залишену у спадок ідею служби фінансових розслідувань обіцяв реалізувати. Та поки не виходить.

Незважаючи на злиття з наступним розлиттям міністерств, в уряді немає ключового менеджера з промисловості, деякі міністри виконують обов’язки. Достойників на посади знайти не можемо, бідкався гарант на пресконференції. Хто ж піде працювати в команду недоуків, з якої тебе потурять через місяць, навіть не попередивши. Так  трапилося з новопризначеним міністром фінансів, який про своє звільнення офіційно дізнався з телевізора.

Кілька разів обіцяв Володимир Зеленський, як натхненник фракції «Слуга народу», розібратися з одіозними депутатами, що, ледве переступивши поріг парламенту, засвітилися у секс-скандалах, потрапили під корупційні підозри. Чи руки не дійшли, чи рішучості не вистачило? А  Романа Іванісова гарант особисто клявся вигнати з верховного законодавчого храму утришия, бо той приховав участь у зґвалтуванні за яке відбув кримінальне покарання. Але обіцянка залишилася цяцянкою. Мовляв, закон не дозволяє відібрати депутатський мандат. Нащо ж тоді обіцяв?

Вдалося Володимиру Зеленському поновити обмін полоненими з Росією. Дотримав-таки слова запровадити ринок землі. Правда, що у випадку із поверненням полонених моряків і складом обміняних заручників, що із земельною реформою – в суспільстві Президент однозначної підтримки не знайшов. І все ж таки: сказав – зробив! Транзитування газу до Європи, посвідчення особи через смартфон, пільгові кредити на житло бійцям АТО у списку  активів Президента-першокурсника.

Але! В тому-то й річ, що розв’язано проблеми не ключові, а  похідні від економічного розвитку, від адміністративних і соціальних реформ, а часом і другорядні. Зеленський заявив, що йому дісталася бідна країна. Так, не США, навіть не Росія. Проте до його урядування економіка зростала шістнадцять місяців поспіль. А тепер? У квітні маємо шістнадцять відсотків падіння. І справа не лише в коронавірусі. Провал у промисловості почався ще у жовтні. І надходження до бюджету, особливо від митних зборів, уряд запоров ще торік. А треба гасити кредити. Страшно уявити, до якої прірви підходимо.

Чи то так запитували журналісти, чи своїми репліками Президентові заважала прессекретарка Юлія Мендель, але ми так і не почули від нього про заходи з підняття економіки. Про те, як досягти за п’ять років недосяжні сорок відсотків зростання. Про відновлення дієвої антипутінської коаліції. Про збільшення іноземних інвестицій. А можливо, нічого цього у планах нашого Президента не значиться. Сам же зізнавався, що йому не до стратегічного мислення.

Чи варто за таких умов мріяти про друге підкорення президентської вершини? Цілком! Нехай подейкують, що Зеленський роздав хлібні місця друзям-кварталівцям чи їхнім родичам. Але ж не своїм кумам, не армійським друзям. Та й не міг він такого, бо в армії не служив. Хай плескають, що брат глави Офісу президента брав хабарі за влаштування на прибуткові державні посади. Але ж то брат, а не сам Андрій Єрмак.

Схоже, виборців не так уже й турбує, що нинішній Президент пішов стежкою Петра Мальдівського, швидко ставши Володимиром Оманським. Тільки якщо Порошенко під чужим прізвищем відпочивав на Мальдівах на третій рік президентства, то Зеленський таємно полетів до Оману через пів року, стомившись від непосильної праці. До останнього часу його офіс наполягав на офіційному візиті до країни, у якій не було навіть нашого посольства. Нарешті на пресконференції ми почули особисте пояснення гаранта. Ні, це таки був приватний відпочинок, оплачений таки із сімейного бюджету, але він знаходився в Омані, як державна особа і проводив офіційні зустрічі…

Недолугі виправдання, часом неправдиві, але щирі пояснення… Нехай і помилки, але із відвертим зізнанням… Це ж страх як імпонує простим громадянам! І якщо вибори будуть завтра, то тут і до ворожки не йти: проголосують знову, стверджують соціологи. Те, що, як виявилося, Володимир Зеленський нічим не відрізняється від критикованого ним Петра Порошенка, ніякої  ролі для пересічних громадян не грає. Доки не ростуть ціни, тримається прожитковий рівень, щось підкидають пенсіонерам, доти виборців влаштовуватиме хоч мальдівський, хоч оманський Президент. При Януковичу курс долара був по вісім гривень – то  дехто й досі ностальгує.

Хліба і видовищ тисячу років тому вимагали римляни. Виборець голосує шлунком та емоціями, холодильником і телевізором. І якщо у них можна побачити те, що хочеться, зміна політичної верхівки не відбудеться. Але чи стоятимуть холодильник з телевізором у команді Президента впродовж наступних чотирьох років? Навряд. Бо тих, хто наповнює екрани жартами, а холодильник ковбасами, – ой як багато. І коли надійдуть чергові вибори, політична верхівка з олігархами тихцем, як завжди, зіграє у свою гру. Вони підуть на вибори зі своєю гречкою, щедро насиплять  обіцянок у наші вуха. І ми знову купимося. Черговим месією, спасителем чи просто «щирою» людиною «з народу». І Зеленський цілком може залишитися  перед  порожнім холодильником та вимкненим телевізором.