Унікальні експонати, цікаві історії, приємні зустрічі… Такою неповторною атмосферою позначилися мандрівка студентів факультету журналістики Грінченкового університету до «музейної мекки України» – Переяслава.

Пориви вітру, холоднеча не віщували задоволення від омріяної поїздки. Та вже перші хвилини в Переяславі змінили настрій нашої мандрівничої ватаги: хтось знаходив у його краєвидах схожість зі своїм рідним містечком, когось захопило розмаїття храмів, а хтось дивувався з кумедних назв магазинчиків та салонів.

Біля міської ради нас уже чекав гостинний голова Переяславської громади Вячеслав Саулко. Коротке спілкування з Вячеславом Володимировичем заохотило: ми були готові до дивовижного відкриття навіть усіх трьох десятків музейних експозицій Переяслава.

Першим на цьому шляху допитливих трапився Музей кобзарського мистецтва. За півгодини перебування в ньому поринули в багатовікову історію цього унікального мистецтва і світогляду українства. Тримали в руках кобзарські раритети, овіяні славою і героїкою: кобзу, бандуру, ліру. Струни яких досі пам’ятають тих достойників, яких Іван Франко назвав «Гомерами України». На прощання наповнили музей дружним співом нашого Славня – під супровід ліри, на якій управно зіграв однин із гостей.

Далі шлях повів до Музею «Заповіту» Тараса Григоровича Шевченка. Така своєрідна назва напряму пов’язана з історією перебування Кобзаря у Переяславі. Будинок музею колись був особняком міського лікаря Андрія Козачковського, Тарасового друга, якому той присвятив поетичне послання, написане вже у засланні.

І згадую Україну,
І згадать боюся.

Поет декілька разів гостював у цьому домі. Під час одного з візитів тяжко захворів, так тяжко, що вже готувався до смерті. Тоді й написав славетний «Заповіт». Проаналізувавши твір, можемо помітити певні схожості опису краєвидів з околицями Переяслава.

А біля дверей музею нас зустрічали «пухнасті охоронці». Тримасне кошеня трималося насторожено, боялося зайвої уваги, натомість руденьке радо йшло до рук новоприбулих гостей.

Третім і, на жаль, заключним у цій мандрівці музеєм став Колегіум Меморіальний музей Г.С. Сковороди – колишній колегіум, де викладав славетний український філософ. Найперше вражала розкішна книжкова шафа, вбудована в стіну. На полицях лише оригінали книжкок-стародруків! Винятком була хіба що факсимільна копія Пересопницького Євангелія. Сидячи в реконструйованому класі колегіуму уявляли себе учнями самого Григорія Сковороди.

А наостанок поталанило прогулятися коридорами Університету Григорія Сковороди в Переяславі. На жаль, не відчули живої атмосфери навчання – була субота. Але це не зіпсувало загального враження. Голова студентської ради університету показав нам укриття, в якому заняття тривають навіть під час повітряної тривоги, а також спортивний майданчик. Саме тоді там займався зі своїм онуком колишній тренер з боксу Віталія та Володимира Кличків.

Переяслав – це про любов з першого погляду і назавжди. Справді місто-музей, куди кортітиме повертатися знову і знову…