Кожного разу, коли бачу листоношу, який наближається до будинку, мене охоплює легкий тремор. Не від страху, а від очікування чергового фіаско. Листоноша – символ нашої славетної «Укрпошти», яка, здається, має одну головну місію: знищити друковані видання. І це відбувається під час повномасштабного вторгнення росії та безпрецедентної за масштабами інформаційної війни, яку розв’язав проти нас агресор.

Друковані видання, як повітря, необхідні у цей важкий час. Особливо там, де відсутні сигнали телевізії й радіо… Проукраїнські газети доносять правду, викривають фейки, піднімають моральний дух українства. Проте, здається, для «Укрпошти» і для її патронів в уряді це не має жодного значення. Ба більше – складається враження, що у тамтешніх кабінетах роблять усе, аби остаточно добити українську пресу до ручки . Моя улюблена газета, що завжди приходила вчасно, тепер стає рідкісним гостем у поштовій скриньці.

Одного разу, очікуючи черговий випуск журналу, я подумала: а чи не загубився він у нетрях поштових лабіринтів? Зателефонувала до відділення. Відповіли, що «журнал їде». Це був шлях героя, який пройшов усі кола пекла: з Києва до Чернівців через Харків, Львів, а потім ще й кілька днів пробув десь біля місцевого магазину, бо «розносити газети не вистачає листонош». Така логістика – тільки для справжніх героїв!

Дезінформація – це теж ворог! І коли мешканці прифронтових територій без зв’язку та інтернету не отримують свою друковану правду, одразу стають вразливими до фейкових новин. Ворог цього тільки й чекає. Як казав мій дідусь: «Якщо вчасно не отримуєш свою газету, будь готовий до напливу нісенітниць у новинній стрічці». Дідусь, звісно, не розбирався у побудові новинної стрічки, але знав ціну правдивої інформації.

«Укрпошта», здається, має більше способів знищення газет і журналів, ніж будь-який ворог. Від затримок у доставці до втрати випусків і відкритих конфліктів з редакторами – арсенал великий і багатий. Інколи уявляю, як вони збираються у своїх таємних кабінетах й обговорюють нові способи боротьби з друкованими виданнями. Така собі пародія на шпигунський фільм, де замість таємних агентів – поштові працівники. «Укрпошта» нагадує того літературного трикстера, що заважає правді дійти до читачів. Певно, колись ці сторінки нашого життя назавжди увійдуть ганьбою в історію, але сьогодні це болюча реальність, яку треба змінювати. Бо саме тепер час таких радикальних змін.

Варто нарешті дати шанс приватним компаніям інвестувати в модернізацію поштових послуг. Бо поки що нам залишається сміятися крізь сльози, спостерігаючи, як наші улюблені газети й журнали борються в тенетах поштарів за своє виживання.