Кажуть, закон, як дишло: куди повернув, туди й вийшло. А великий закон – велике дишло!
На другий день свого президентства, керуючись Основним Законом країни – Конституцією, її гарант Володимир Зеленський розпустив Верховну Раду. Дочасні вибори призначив на 21 липня, а чергові мали відбутися 27 жовтня. Чи варто було здіймати бурю під парламентським куполом заради трьох місяців?

«Варто!» – переконують Президент і його прихильники. По-перше, у Верховній Раді відсутня коаліція, значить вона недієздатна, а по-друге, роботою законодавчого органу незадоволений український народ, якому належить уся повнота влади в країні.

Конституційний Суд, який розглядав подання народних депутатів про неконституційність президентського Указу, порушень Основного Закону не виявив. Схоже, що й Президент, і деякі судді Конституційного Суду, досі не навчилися рахувати. Бо коаліція у Верховній Раді налічувала 302 народних депутати, а після того, як з неї вийшли «Самопоміч», «Батьківщина» і фракція Радикальної партії, у ній залишалося 239 депутатів. За необхідних 226. Так, принаймні, вважає голова парламентського регламентного комітету Микола Княжицький.  «Ми бачимо, як Президент за співучасті частини суддів Конституційного Суду банально обманює український народ, узурповуючи владу та перебираючи контроль над судовою системою! Буквально на наших очах Зеленський з талановитого актора, який ще вчора весело смішив людей, перетворюється в чергового авторитарного диктатора, для якого його персональний комфорт вищий за Конституцію та закони»,  – заявив народний депутат.

Такої ж думки дотримуються чимало політиків, правників, експертів, громадських діячів. Втім, водорозділ часом проходить не по букві закону, не по його духу, а по межі власних переконань та емоцій. Ті, хто «за» розпуск Верховної Ради, вважають Указ Володимира Зеленського законним, а хто переконаний у дієздатності чинного парламенту – протилежної думки. Тобто переважна більшість крутить великим дишлом, виходячи з політичної доцільності та особистих уявлень. Але гірше, коли про букву і дух закону забувають судді.

На жаль, сьогочасна історія знає такі приклади. Згадаємо, як Конституційний Суд переконував, що 1 + 1 = 1. Так судді порахували два президентські терміни Леоніда Кучми. Згадаймо, як вони ж допомогли узурпувати владу Віктору Януковичу, фактично внісши зміни до Основного Закону, перебравши на себе повноваження Верховної Ради.

Так, нинішній парламент з депутатами-прогульниками не подобається нікому. І мені теж. Але це не підстава для його розпуску. За кількістю ухвалених законів, як свідчить статистика, нинішній склад найвищого законодавчого органу ефективніший, ніж попередні.

Верховну Раду обирали ми самі, тож, може, треба кожному себе запитати: кого я вибрав? І де гарантія, що новообрані депутати працюватимуть краще за попередників?

Володимир Зеленський під час своєї інавгураційної промови закликав народних обранців ухвалити «багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті ( авт.) списки». То були слова, а на ділі, за два дні зібравшись на позачергове засідання, Верховна Рада розглядала проект змін до виборчого законодавства, внесений Президентом. Володимир Зеленський пропонував відмовитися від мажоритарки, проводити вибори лише за партійними списками, знизивши прохідний бар’єр з п’яти  до трьох відсотків. Але голосувати по-старому, за закриті списки! Парламент такі зміни відхилив, бо вони лише погіршували якість виборчого закону.

Прихильники дочасних виборів кажуть, що країна отримала шанс на «оновлення політичних еліт». Якраз навпаки, шанс втрачено. Бо стара Верховна Рада саме підійшла до ухвалення нового Виборчого кодексу, за яким депутати мали обиратися лише за партійними відкритими (!) списками. І тоді на черговий виборах у жовтні ми б голосували не за партію, а за кожного кандидата від неї. Розпустивши парламент і призначивши липневі вибори, Президент зупинив ухвалення  нового Виборчого кодексу, за який сам ратував. Нова Верховна Рада, обрана  навіть дочасно (аж на три місяці!), але за старим законом, буде копією попередниці. Тільки й втіхи, що побачимо нові обличчя. Які дуже швидко вкотре стануть  депутатськими мармизами.