У столичному Будинку кіно – художня виставка «Квітами стелиться земля» Любові Кімбел-Добровольської. Її творчість охоплює простір у тисячі кілометрів: від зачарованої Десни, на берегах якої народилася, до пейзажів заплави річки Медуей, що на крайньому південному сході Англії. Яскраво-зелені луки графства Кент, статечні могутні дуби, які століттями впевнено тримаються британської землі, – поруч із київськими каштанами. А квіти – вони скрізь квіти, чи то у Великій Британії, чи у рідній Україні… 

– Те, що виставка Любові відкрилася у кінематографічному середовищі, цілком логічно і зрозуміло, – пояснює кінорежисер Георгій Давиденко. –  Понад 30 років вона пропрацювала у творчому об’єднанні художньої мультиплікації кіностудії «Київнукфільм», згодом – в «Укранімафільмі», студії «Борисфен». А потім переїхала до Англії, і саме там розквітла її самобутня творчість.

– Робота на студії, в мультиплікації, багато чого навчила, та й загартувала, – зауважує художниця. – Коли волею долі опинилася в Англії, то трохи сумувала за студією. А потім задумалася чим мені себе зайняти. Пішла до коледжу, оволоділа англійською, вивчала народне мистецтво. Так минуло п’ять років. Кортіло робити щось своє, і я почала з абстракту… У себе в Кенті виставляюся вже 15 років, іноді – і в Лондоні.

– На її полотнах широкі мазки і яскраві барви, але в них немає агресивного тиску – є рух і відчуття часу, – ділиться враженнями  колишня колега Любові Кімбел-Добровольської по студії, нині телевізійниця Лариса Кучерова. – Серія картин, на яких зображено дерева, – окрема сторінка її творчості, значна і символічна. Любов Семенівна надає їм глибокого філософського сенсу.

– Це ціла історія! – пригадує мисткиня. – Наш друг замовив мені велике, аж на цілу стіну, зображення дерева. Для мене це стало іспитом. А потім  була презентація роботи, всім дуже сподобалося. Після цього я почала внутрішньо придивлятися, аналізувати: в Англії багато старих дерев, таких могутніх, поважних. Захотілося це передати. Тут на виставці є дві схожі картини: «Алея» і «Свідки минулого». Там дерева – як люди: у них очі, вуста, руки…

– А гляньте на квіти: така деталізація промальовування, орнаментальний сюжет – все це бере початок з анімації, – каже Лариса Кучерова. – Зроблені в особливій техніці, сповнені краси, дуже тендітні, – цвіт нагадує мереживо. Анімація – дуже копітка праця, де потрібна тверда рука, де художник вільно працює пензлем, пером, тушшю, олією. Цей великий досвід дається взнаки.

– В мультиплікації все розподілено на процеси, – пояснює пані Люба. –  Я була художником процесу. Художник-постановник придумує персонажі, потім процеси розмножують. На одну сцену –  по 500-600 малюнків! Ось над цим я і працювала. А потім згадала про цей досвід, коли одна американка, оперна співачка, розглядаючи мою абстрактну картину, сказала: «Мені вона подобається, але треба щось іще ніжніше». Тоді я почала дописувати квіти пером. Так придумала новий стиль. Тепер у мене дуже багато картин з квітами-мереживами. Людям подобається. На виставках англійці підходять до полотен, торкаються, думають, що це справжні мережива, наклеєні.

Загалом в моєму доробку вже понад 500 картин. Вдома, хоч будинок і невеликий, – ціла галерея. Але чоловікові, дітям, онукам подобається. Вони мене підтримують у творчості. Хоча інколи чоловік по-доброму свариться: «Ти так картинами захарастила увесь наш дім!». А я відповідаю: «Це моє життя»! Чоловік дуже щасливий, коли я дарую або продаю картини. У нас є друг, менеджер Королівського саду. Він любить мою творчість, у нього зібрано з п’ятнадцять моїх картин. Щось дарувала, щось він купував. І ми дуже любимо бувати у нього в гостях, блукати затишними алеями Королівського саду…

– В житті час од часу варто щось змінювати, починати щось нове, – ділиться враженнями від експозиції один з очільників Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач. – Здорово, що ви, пані Любо, пов’язані з легендарними фільмами, з анімацією, – чим ми будемо завжди пишатися. І нинішня ваша творчість – чудесна! Така світла, радісна, відкрита світові!