Одіозні українські ділки, яких не так давно «засвітило» американське правосуддя (Деркач-Коломойський-Дубінський), готові «відбілюватися» в українських судах. Щоправда, до судів їхні справи ще й не дійшли. І це найстрашніша міна. Чи здатна державна прокурорська та судейська машини після таких серйозних звинувачень (включно з рішеннями Ради національної безпеки та оборони) довести до законного вердикту цю скандальну справу, яка підриває міжнародне реноме України?

Корупціонери, навіть на гарячому схоплені, апелюють до українських судів. Зовні все начебто у гармонії з Фемідою. Якби ж за роки нашої незалежності її, богиню права і справедливості, не придушили в міцних обіймах. Хто? Наші всесильні кланово-партійні спрути. По-простому, у нас виходить так: все найкраще законодавство, включно із Конституцією, не вартує кількох прикуплених суддів на різних рівнях: починаючи від столичних Печерського, Окружного і закінчуючи Конституційним. Вони все повернуть на свій лад, ухвалять, коли дуже треба, найабсурдніші рішення. Без страху і докору. Адже ті, хто мав би їх покарати за недоброчесність, також… «хочуть добре жить». А ви питаєте, чому за тридцять років української незалежності всі топ-корупціонери на волі?

…Час минає. Не на користь тих, хто оголосив війну доморощеним сепаратистам та казнокрадам. А люди терпляче чекають, коли за санкціями американськими бодай згадану «трійку» доженуть санкції українські, і головне – відкриють поти них кримінальні провадження та відбудуться реальні посадки. Уявляєте, яке випробування? Це ж треба, щоб увесь правоохоронний ланцюг спрацював: слідчий, прокурор, судді, Вища рада правосуддя… Весь! Якщо одна ланка схибить, все накриється, як кажуть, мідним тазом! І найщиріші прагнення РНБОУ боронити українську безпеку в усіх її вимірах, розвіються, як дим.

Саме цього й хочуть вороги й недруги України. Як не сумно, це на руку і опонентам нинішньої влади, адже українська політика й досі не виросла до стратегічно-державницького мислення, залишаючись у вузькопартійних кублах, що прагнуть повернутися у владу за будь-яку ціну.

Звідси – «недружні шаржики» в соцмережах на секретаря РНБОУ Олексія Данілова, який нині на передовій в оголошеній війні проти «медведчукізму». Ожили і при грошовитій роботі всілякі «політологи» та «соціологи» – відверто виконують завдання хлібодавців, «мочать» у зародку будь-які намагання боротися з корупцією, а отже, передовсім, із олігархатом.

На першій пресконференції новообраний американський президент Джон Байден жодним словом не обмовився про Україну. Не поспішає й долучатися до телефонних перемовин зі своїм українським візаві. Причина очевидна: наш стратегічний союзник чекає від української влади не заяв, а спроможності. Не обіцянок, а дій. Тоді й з’явиться предмет розмови – налагоджувати відносини між відповідальними партнерами. Здається, все очевидно.

На тлі посилення російської агресії та небажання Московії змиритися із самим існуванням незалежної Української держави, при звичній «яловості» Європи, – партнерство із США, схоже, стає для України єдиним рятівним колом. Якщо ми його втратимо – втратимо й суверенітет.

Нинішня «коронована» весна для України буде надто складною. Вона накличе літо. Врожайне чи засушливе? Це залежить винятково від нашої спроможності діяти!