Свято Покрови – одне із основних в Україні. І то з давніх-давен. За часів Запорозької Січі воно називалося Козацька Покрова. Для січовиків Богородиця була заступницею і покровителькою, а Покрова символізувала своєрідний небесний щит, захист від ворогів. У різні історичні періоди та військові загрози під захист Покрови ставали нові й нові воїни. Це свято дуже шанували бійці армії УНР. І саме її, Покрову вважали своєю захисницею-заступницею вояки Української повстанської армії.

З початком новітньої російсько-української війни ми почали офіційно відзначати День захисника України саме на Покрову, 14 жовтня, відмовившись від совєцької дати, 23 лютого. А з нинішнього літа, зважаючи на особливу роль жіноцтва, свято розширило назву: День захисників та захисниць України.

… Моя отчина – Сумщина, де вглибло коріння батькового та материного роду, межа Слобожанщини і Полтавщини. А конкретніше – козацьке село Вільшана. За якихось кілометрів десять від нього – Хоружівка, що дала Україні Президента Віктора Ющенка, та село Кулішівка, відоме своїм пам’ятником мамонту, встановленим ще років 150 тому. На його чавунних плитах вилито слова, які повідують і про те, що на цьому місці знайдено посланця льодовикового періоду, і про те, що саме тут колись пролягав кордон із Польщею.

Ці родинно-географічні сентенції я згадав тому, що порубіжжя, якраз і є тією територією, де відбувається прямий захист рідних земель. Українці ніколи не були завойовниками, тим паче загарбниками. Але захисниками рідного краю були завжди. Села Слобідської України ( а з ними й моя  предківська Вільшана) не знали кріпацтва. Тут віддавна жили вільні люди, які за свою волю іноді платили власним життям. Бо у часи воєнних лихоліть першими змінювали плуга на меча і ставали на прю.

Так було із моїми предками. Прадід, козак Іван Хомович Гриценко брав участь у Кримській війні. За родинними переказами, поїхав туди своїми волами , служив у батареї разом із Львом Толстим, підвозив ядра на позиції… А повернувшись додому, замовив у роменського художника велику ікону Іоана-воїна. На залізі. Вона, ця родина реліквія, пізніше потрапила до мого діда Павла, а потім висіла на покуті в хаті його сина Семена – мого батька. Тепер ця родина реліквія – в моєму домі. Після реставрації, прояснилися лики святих внизу ікони. І стало зрозуміло, що то – покровителі моїх предків, тоді ще живих.

Пізніше дізнався, що ікона святого Іоана-воїна була досить популярною в селах Слобожанщини. Це був для моїх предків особливий святий: йому молилося українське жіноцтво, чекаючи своїх чоловіків, синів, батьків із близьких і далеких походів… Ці лики-обереги покривали рушниками, часто вишитими на них словами. З дитинства закарбувалися в пам’яті гаптований чорно-червоний напис на рушнику моєї матері Олександри: НЕ ТОЙ КОЗАК, ЩО ПОБОРОВ, А ТОЙ, ЩО – ВИБОРОВСЯ! Донині шукаю глибинний смисл отого не зафіксованого словниками слова «ВИБОРОВСЯ» і щоразу знаходжу в ньому нові відтінки, суголосні сьогоднішньому дню.

Напередодні великих свят Захисників і захисниць України, а ще – Святої Покрови молимо найвищу із захисниць: дай нам снаги ВИБОРОТИСЯ! Нехай уся небесна рать вселить кожному силу духу, силу волі й неодмінно – велику віру в себе і наш могутній Народ.