На початку жовтня Верховна Рада України в першому читанні проголосувала за заборону релігійних організацій, пов’язаних із росією. Проєкт закону довгоочікуваний, хоча з підготовлених його варіантів цей найменш радикальний, або простіше сказати – яловий. Його ініціювала Рада національної безпеки та оборони, проаналізувавши безліч фактів антидержавних дій попів московської церкви, які досі легально діють в Україні.

Попри те, що цей документ зареєстрований у січні 2023-го, тільки тепер його внесли на голосування до сесійної зали. Не секрет, що «гальмівниками» прогнозовано виступили депутати колишньої партії «ОПЗЖ» та низка «Слуг народу».

В разі остаточного ухвалення закону країну-агресора мають позбавити права керувати релігійними організаціями. Де-юре, бо де-факто, себто процедурно, щоб цього досягти, треба… звертатися до суду. Майбутній закон лишень виводить релігійні організації «з тіні», даючи Державній службі України з етнополітики та свободи совісті можливість їх перевіряти. Але навіть якщо така перевірка накопичить факти про зв’язок відповідної церковної громади з москвою, «порушники» ще матимуть змогу впродовж місяця розірвати ці взаємини. Коли ж не забажають доброю волею, Держслужба звертатиметься до суду з вимогою припинити діяльність цієї релігійної організації.

Отже, попри страшну війну, в якій московська церква в агресивному авангарді рашизму, наші толерантні законотворці пішли «мирним» шляхом розволіклих судових слухань. Так обережненько «регулюватимуть» пухлину, яка вже давно сочиться гноєм, адже фактів зрадництва, колабораціонізму, ведення агентурної роботи проти України московськими попами вже зібралося на сотні судових засідань!

Є сподівання, що під час внесення правок усе ж таки вдасться цей законопроєкт конкретизувати. Принаймні вже є до нього конструктивні поправки Служби безпеки України, як пропонує норму про заборону релігійних організацій, які явно підтримують ворога.

Але навіть цей беззубий законопоєкт уже встиг розкритикувати митрополит УПЦ (МП) Онуфрій. З його слів, документ не відповідає Конвенції з прав людини та Конституції України. Відома ще з «ригівської» влади пісенька, коли Основним Законом прикривали найчорніші антидержавні оборудки. Ось і тепер для московських попів жодна релігієзнавча експертиза, кримінальні провадження не є підставою для «обмеження права на свободу віросповідання». Вони вже давно (на словах) «відхрестилися» від кіріла-гундяєва, позиціонуючи себе самостійною українською церквою. Звісно ж, на словах… Бо їхні дії свідчать геть про інше: релігієзнавча експертиза, здійсненна за дорученням РНБО, констатувала, що у статуті УПЦ (МП) досі зазначено: ця церква є невід’ємною частиною РПЦ. Хіба одного цього факту недостатньо, аби загалом цю московську секту заборонити, навіть з огляду на воєнний стан? Аж ні. Продовжується небезпечна «гра в демократію». Втім, у юристів свої аргументи: мовляв, церква загалом не має статусу юридичної особи, ним наділені релігійні громади, тож і боротьба з ними має бути «індивідуальною» – у судах, позов за позовом…

Поки готувався цей законопроєкт, московські попи в Україні та ерефії не сиділи склавши руки. Залучили своє лобі в різних міжнародних релігійних інституціях, здійнявши ґвалт. Одним із захисників прав УПЦ (МП) виступив професор Мюнстерського університету доктор Томас Бремер. Оскільки цей чоловік достоту авторитетний, до нього з відкритим листом звернувся Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Пан Єленський, зокрема, зазначив, що УПЦ (МП) дала достатньо підстав для перевірок її діяльності. Пацифізм цієї церкви досить специфічний: вони виступають зі зверненнями припинити війну, яке чомусь адресують Києву, а не Москві. До того ж діячі цієї релігійної організації закликали зривати мобілізацію, відмовлялися вшановувати українських воїнів, водночас освячуючи російську зброю масового знищення тощо.

У своєму листі до Томаса Бремера Віктор Єленський аж наче виправдовується: «Ви не виключаєте, що Висновок релігієзнавчої експертизи здійснено з порушенням українського законодавства. Але не наводите жодного з положень цього законодавства, яке б було порушено. Насправді Експертизу було призначено у повній відповідності до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також – до Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті. І Закон, і Положення передбачають залучення до здійснення Експертизи представників релігійних організацій. ДЕСС запросила представника УПЦ для спільної роботи, але представник УПЦ не тільки відмовився від цієї участі, але й від надання письмових пояснень чи якихось документів, які б стосувалися справи. Ба більше, після цього демаршу я письмово звернувся до митрополита Онуфрія делегувати свого представника для роботи над «Висновками…» та/або надати необхідні документи, роз’яснення, судження, коментарі, зауваження, ремарки, які б владика Онуфрій вважав за потрібне. Але митрополит Онуфрій письмово відмовився це зробити».

Багатьох адвокатів московської церкви в Україні, включно з професором Т.Бремером, досі непокоїть факт отримання Православною церквою України Томоса від Всесленського патріарха. Вони хочуть винести за дужки правового процесу той факт, що патріарх Варфоломій оцінює статус митрополита Онуфрія не як канонічного митрополита Київського, а як ієрарха Російської церкви, що перебуває в українській столиці.

* * *

Процес боротьби з внутрішнім ворогом «у рясах» розпочато. Чи вистачить сміливості та рішучості в народних обранців ухвалити закон, який відповідає воєнному часу, переконаємося вже ближчим часом, після його остаточного ухвалення. Та очевидним є те, що вся українська громадськість, органи державної влади мають докласти зусиль, аби в Україні нарешті постала єдина канонічна церква, яка згуртує суспільство в спільній боротьбі з ворогом. А в тім, що ця боротьба надовго, здається, вже ніхто не сумнівається.