Невдовзі сумна дата – третя річниця широкомасштабного вторгнення російської регулярної армії на територію суверенної Української держави. 24 лютого – у місячній віддаленості від 20 січня, офіційного приходу до влади нової адміністрації США. І що ближчає той день, то меншає оптимістів зі сподіваннями на те, що  «непередбачуваний Трамп» змусить путіна швидко припинити війну.

Та й сам новообраний лідер США  не двояко дав зрозуміти: припинення бойових дій на російсько-українському фронту – завдання не з легких і наскоком його не вирішити. Московський диктатор завчасно поспішив окреслити свої плани, виголосивши їх у червні минулого року і повторивши в грудні. Як ультиматум. А після цього цинічно заявляє про свою готовність до переговорів «без додаткових умов». Ось така словесна еквілібристика.

Прессекретар путіна Дмітрій Пєсков на початку 2025 року вкотре повторив, що його господар нібито відкритий до контактів з міжнародними лідерами і що «жодних умов для цього не потрібно». Але тут-таки й нагадав про путінські «хотєлкі»: добровільно здати росії території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей в їх адміністративних кордонах, включно із Запоріжжям та Херсоном. Надалі не претендуючи на них. Про Крим росіяни навіть не говорять – давно вважають його своїм. Це автоматично перетворює загарбника в «нейтральну» сторону, яка не буде відповідати за жертви війни і вмиє криваві руки від виплати Україні репарацій. Навпаки, хай який цинічний вигляд це матиме, а винуватою в усьому намагатимуться видавати саме українську сторону. Додайте сюди вимоги росіян запровадити на державному рівні статус російської мови та російської церкви в Україні – матимемо повну анексію решти території (поки що – духовну, та згодом – фактичну). А ще путін зажадав,  аби ми провели президентські вибори, бо Володимира Зеленського він не вважає легітимним.

Радник Білого дому Джон Кірбі своєю чергою підтвердив, що Росія не готова до переговорів щодо припинення війни. Санкції, введені багатьма країнами, рашисти не вважають предметом торгу в можливому переговорному процесі.  Простіше кажучи, санкції їх не зупиняють. Вони готові воювати далі, налагодивши «схематоз», як обходити всякі заборони та обмеження через треті країни.

Отож небезпідставно аналітики Інституту вивчення війни дійшли висновку, що з вимогами путіна жодні ймовірні переговори не можуть стати запорукою сталого миру, адже вони основані на суцільному диктаті сили, нехтуванні міжнародного права, відтак – несправделиві.

А  військовий аналітик, екскомандувач Сухопутними військами США в Європі, генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес нещодавно ще точніше сфокусував суть проблеми: «Війна рф проти України може закінчиться за добу, щойно диктатор владімір рутін зрозуміє, що йому не вдасться ні перемогти, ні змусити Україну погодитися на невигідні умови миру…»

І все ж, хай би як цинічно не поводився кремлівський диктатор, плюючи на санкції, схоже, саме вони, безкопромісні й жорстокі, здатні зупинити російський наступ, вихолостивши імперську казну. До цієї думки пристає й американська влада. Так, на початку нового 2025 року США розширили чинні санкції,  включивши до списку понад 30 російських нафтосервісних компаній та кількох топ-посадовців цієї сфери. Під санкціями тепер (лише тепер?) і низка провідних російських нафтових компаній: «Роснєфть», «Газпром-нєфть», «Лукойл», «Татнєфть». Експерти вважають, що ці нові обмеження можуть суттєво вплинути на ринок нафти. Європейським споживачам також мали б зробити солідарний крок, припинивши купувати російську нафту. До речі, Великобританія вже продемонструвала приклад, запровадивши санкції проти найбільших нафтових компаній країни-агресора: «Газпром-нєфті» та «Сургутнєфтєгаза», які щорічно поповнюють російський бюджет на 23 мільярди доларів. Міністр закордонних справ Великобританії Девід Леммі заявив, що його країна не буде стояти осторонь і дозволяти нафтовим прибуткам загрожувати життю українців.

Отже, мир в Україні залежить від того, чи зуміє цивілізований світ шляхом економічного примусу поставити росію в рамки, коли вона піде на переговори, не висуваючи ультиматуми. Важливо також перезавантажити стосунки США і Європи з Китаєм та Індією, які своєю чергою також здатні посилити тиск на кремлівського диктатора, щоб нарешті припинити війну в Україні. Незмінною залишається воєнна складова – підтримка українського війська. Інакше світ очікують непевні, загрозливі, страшні часи, коли зло диктуватиме свої правила, а правда поступиться несправедливості. І це стосується кожної країни, без винятку.