На розі столичних вулиць Межигірська і Ярославська спускаємося у підвал, до Х.Л.А.М.у. Перше, що спадає на думку, коли читаєш цю вивіску, є насправді чистісінькою оманою. Х.Л.А.М. – абревіатура, назва арт-кафе, яку  складають перші літери найменування творчих професій: художник, літератор, артист, музикант.

Нині тут розгорнули фотовиставку «Interrelation» («Взаємозв’язок»), автори якої – Моріен Морей та Еліс Ла Луна.

…Людей обмаль, лише кількоро при шинквасі. Вже перший, «панорамний» погляд на стіни, завішані світлинами, вражає: навіть мимохідь упіймані оком фотографії ваблять неординарністю.

Аж раптом: «Добрий день, а ми ще не працюємо».
Неочікувано, якщо зважити, що вже геть пообідня пора… Придивляюся – справді: у залах напівморок, стільці їжачаться на столах ніжками догори, й оце безлюддя…

«…Але якщо хочете переглянути виставку – ласкаво просимо…»  
Меріен Морей – арт-фотографиня з Києва. Задля того, щоб по-своєму відкрити засобами фотомистецтва чарівний, сповнений захоплюючої експресії світ балету,  працювала в оперних театрах 12-ти міст, у 6-ти країнах світу. Еліс Ла Луна (або просто Еліс), візуальна художниця, використовує змішані колажні техніки. Її підхід у творчості – інтуїтивний та експериментальний, але вкрай суворий, щоб не перевантажити візуальний ряд. Еліс теж киянка, з рідним містом пов’язана більша частина її життя.  Окрім п’яти років навчання у Великобританії: там, на «туманному Альбіоні» студіювала сучасну фотографію в Університеті креативного мистецтва (University for the Creative Arts).

Краса, пластика тіла завжди були світом її творчості, і нинішній експозиційний проект це лише підтверджує.

«Я вірю у взаємозв’язок. Він є. Між людьми, між мною і камерою, між камерою й артистами балету, хореографією, сценою, світлом, тінню,.. – коментує Меріен свої світлини. –   Я відкривала цей зв’язок в Берліні, Варшаві, Мюнхені, Львові… І вирішила створити новий взаємозв’язок… між моєю фотографією і тобою…».

Кожен фотознімок – окрема, самодостатня історія людини. Її можна осягнути, побачити, збагнути. І не лише на знімках, а й зі сторінок книжки «HERE AND NOW», яку Мерін видала торік. Це, насправді, велика магія «арту». Навіть у тому, що арт-художниця створила арт-проект і представила його в арт-кафе.

Відкриваю книгу відгуків і перший запис, який впадає в око, спонукає вчитатися. «Хочеться дивитися на ці світлини годинами, розгадуючи Божий задум. Чому ми такі, які є? Чому ці форми, силуети, вигини такі ідеальні? Кожна світлина розповідає нам певну історію. Деякі знімки мовби говорять до мене. Часто буваю на фотовиставках, але не кожна вражає так, як ця».

Що ж – ані додати, ні відняти.