Післяпологова депресія – серйозна проблема у житті багатьох жінок. І, на жаль, для багатьох незрозуміла, бо недостатньо обговорювана. Цей стан виникає після народження дитини і зазвичай згубно діє на фізичне і психологічне здоров’я жінки.

За даними американської організації «March of Dimes», одна з семи породіль у світі страждає на цей психічний розлад. В Україні такої точної статистики немає. Принаймні у відкритих джерелах. Але це не означає, що цієї проблеми у нас не існує.

Спілкуємося з Мариною, котра пережила такий стан. Три місяці тому в неї народилася доня Олександра. Як стверджує Марина, дитина почувається добре, розвивається за віком, жодних скарг немає.

– Вагітність проходила загалом нормально, ускладнень які б загрожували дитині, не було, – пригадує Марина. – Зате був жахливий токсикоз, дуже затяжний, десь до пів року я майже нічого не їла. Доводилося їздити на роботу, мене захитувало у транспорті. Це було нестерпно. Перейшла на дистанційну роботу вдома, трохи полегшало, але практично весь цей час проводила в ліжку. Потім почала нормально харчуватися, але в мене з’явилася печія. Бо раніше окрім наварів я нічого не їла. Жодні пігулки мені не допомагали.

– Як пережили пологи?

– Дуже легко, тут можу назвати себе «щасливою». Основний період переймів спала. У день пологів вдосвіта у мене відійшли води. Тепер, коли воєнний стан, швидка везе до найближчого пологового будинку – не в той, з яким підписано обмінну карту. Я все ж таки вирішила їхати у той, який ми з чоловіком обрали. В лікарні мене оглянули, розмістили в палату. В нас були партнерські пологи. На початку вагітності я сумнівалась чи варто, а тепер розумію: без свого чоловіка мені було б набагато важче це пережити.

– Лікарі підтримували?

– Так, вони дуже класні, постійно підбадьорювали, були лагідні до мене, казали всілякі приємності.

– Тоді ви знали про післяпологову депресію?

– Так, про це багато читала, знала, які бувають ознаки та симптоми, але ставилася до цього скептично, мабуть, як і більшість людей.

– І коли відчули перші симптоми?

– Вони почали проявлятися поступово. Я стала дуже вразлива до всього. Мене могла образити будь-яка фраза, я була дуже прискіплива. Здавалося, що люди спеціально хочуть зробити мені неприємне, принизити.

Коли ми після пологового будинку опинилася вдома, почалося наймоторошніше. Дитина постійно плакала, а я почала ловити себе на думці, що не люблю це маля. Хотілося його вдарити. Це дуже складно, коли вона не припиняє верещати, а ти не розумієш, що їй від тебе треба. Ти не можеш дати ради. Дуже страшно було залишатися з нею на самоті. Відчувала впливи блогерів, які видають ідеальні картинки: у них діти спокійні, не вередують, не плачуть… Я почала замислюватися: чому ж у мене не так? Можливо, я погана мати?

– Переживали досаду, відчай?

– Була дуже пригнічена морально. Намагалася це приховувати, і цього ніхто не помічав. Ніхто не підозрював, що ночами у мене трапляються істерики. Організм почав відновлюватися, але після пологів з’явилася купа хвороб. Мусила доглядати дитину і себе лікувати, це було важко.

– Хто найбільше підтримував?

– Звісно, чоловік. Він узяв на себе увесь побут: готував, прибирав та доглядав за нами. Перші місяці багато спілкувалася з друзями, відволікалася від рутини, це мені допомагало.

– Що для вас тоді було найважчим?

– Найважче – як вписати дитину у свій звичний ритм життя. Що б не планувала, мушу пам’ятати і щоразу нагадувати собі: у тебе немовля. Я дотримуюся суто доказової медицини, не вірю в застарілі методи та звичаї. І тому виникали невеликі непорозуміння з родичами, вони постійно давали непрохані поради, і тим іще більше тиснули на мене.

– А що ж допомогло подолати післяпологову депресію?

– Не можу сказати, що я її цілковито подолала. Якщо відчуваю наближення емоційного зриву, багато спілкуюся з чоловіком, ділюся з ним почуттями та думками.

– Що порадите жінкам, які готуються стати мамами?

– Як на мене, слід готуватися не так до пологів, як до післяполового життя, розуміти, що на вас чекає. І заздалегідь вчитися розуміти дитину. Мені дуже допомогли публікації лікарів про те, як розпізнавати за мімікою та жестами настрій немовляти. Обов’язково слід багато спілкуватися, залучатися підтримкою рідних і друзів, якомога більше відпочивати. Відволіктися від побуту та роботи, попіклуватися про себе.