У грудні 2022 року в боях під Бахмутом поліг Олександр Кузенков (позивні «Поет», Хорт») – випускник факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, автор книжки «Останні посмішки Іловайська».

Сашко із тих, кого називають свідомими українцями. Саме їх найбільше боїться ворог, саме таких намагається нищити за будь-яку ціну. Хлопець, народжений в Києві 6 липня 1996 року, з 2013-го брав активну участь у різноманітних акціях протесту. Мав загострене відчуття справедливості й серцем чув слова, які так часто звучали між людей: «Справедливість є і за неї варто боротися!». Помаранчева революція та Революція гідності відбувалися саме під цим головним гаслом. Олександр чи не щодня приходив на Майдан, заряджався енергетикою боротьби, хоча до жодних майданівських структур не входив. Його порив душі був індивідуальним, справжнім, глибинним та не передбачав публічності.

«Саша був світлим, чуйним, щирим, сильним духом хлопцем,.. складав вірші, писав мемуари,.. був дуже талановитою людиною. Пам’ятаю, якщо приходжу на пари сумна,.. він завжди знав як підняти настрій і зарядити. Людина, після розмови з якою здавалося, що можеш гори звернути. Пригадую, як ще в університеті захоплено читала його роботи. Сашко був завжди усміхненим, дуже добрим»,– написала про Героя-захисника його однокурсниця Дар’я Пічкур. Почувши трагічну звістку, друзі Олександра Кузенкова, його читачі відгукнулися в соціальних мережах щирим співчутливим словом.

«Наш захисник міг стати відомим журналістом, письменником, поетом. Однак у важкі часи для країни він взяв до рук зброю та пішов захищати Україну від російських загарбників».

«Людина щира та відкрита, творча, чуйна, з незламним характером, силою волі, мужністю, невичерпною енергією та активною громадянською позицією»…

Свої «Останні посмішки Іловайська» Олександр Кузенков присвятив добровольцям, які стали на захист своєї вітчизни в новітній російсько-українській війні. Книжка вийшла друком у видавництві «Орієнтир» 2017 року і практично відразу весь тираж розійшовся до читача. В анотації до видання зазначається, що ці твори про піт, кров, дружбу, життя та смерть, адресовані передусім молодому поколінню для формування справжніх людських моральних цінностей. Цей літературний первісток став, на жаль, останнім у короткому, як спалах комети, житті автора.

Головним героєм книги Олександра Кузенкова є один із сотень тисяч патріотів, чиє життя обпалила спершу народна революція, а потім страшна війна. З усього видно, що оповідання написані, як кажуть, «з натури», носять автобіографічний характер. Історія окремого українця – як історія всієї української державності. Художні твори такого штибу дають можливість відчути, що ховають сухі зведення з фронтів, коли за кожним боєм, здоланою висотою чи звільненими територіями – біографії конкретних бійців, які ризикують життям, а багато хто покладе його «за други своя». Ці оповіді з пекла війни дають можливість зрозуміти скільки лицарської крові пролито, скільки славних життів утрачено, скільки палючих сліз виплакано тими, хто не перестає чекати повернення героїв.

«Останні посмішки Іловайська» мають гіркий присмак, хоча й проникнуті великою вірою та впевненістю в незламну силу українського духу і солідарності. Насамкінець – короткий фрагмент із правдивого оповідання Олександра Кузенкова «Чекаючи завдання».

« … Хлопці були натомлені. Всього три години сну давалися взнаки. Хоча на війні залишається тільки мріяти і про такий тривожний сон. Тому ніхто і не жалівся. Всі хотіли лише перепочити, вдосталь напитися води та трошки погомоніти між собою. На фронті це необхідно, загалом, як і у будь-якій складній життєвій ситуації. Важко усвідомити та повністю осягнути, яку роль у нашому житті відіграють друзі. Не буду розписувати, що друзі – це опора, підтримка, допомога. Ви просто задумайтесь, на що були б спроможні без своїх друзів? Питання, здається, риторичне і не потребує відповіді».