Щасливий, що Україна таки не Росія у сенсі демократичних свобод, але по щирості не тішуся, коли у вітчизняних соцмережах та деяких медіа натрапляю на гучні сумніви у легітимності нашої нинішньої влади. Аж надто вони суголосні з тим, що ллється з росіянських пропагандистських помийниць.

«Правдолюби», на жаль, не усвідомлюють простих речей: якщо їхня «боротьба» всередині суспільства толерує з такими ж бажаннями ворога, значить вони щонайменше – ситуативні союзники.

Деякі українські політики, громадські активісти, жадаючи бути лідерами громадської думки, свідомо чи несвідомо «підкидають» суспільству тему можливості проведення в Україні виборів під час війни. Оливи у вогонь підливають і деякі міжнародні експерти, юристи, журналісти.

Звісно, йдеться не про всіх і вся: одностайності тут немає та й бути не може. Приміром, Київський міський голова Віталій Кличко категорично відкидає можливість будь-яких виборів під час війни. Зате народний депутат Дмитро Разумков з притаманною йому «поміркованістю» таку можливість допускає: мовляв, треба враховувати побажання союзників… Назвати ексголову Верховної Ради України необізнаним в юриспруденції та реальній ситуації в країні не випадає. Тоді, як потрактувати його позицію?

Ми ввійшли в стан перманентної, затяжної війни. Ворог налаштований здобути з неї вигоди, силкуючись виснажити українське суспільство морально й фізично. Попри шалені втрати росіяни затято сунуть на наші терени, вже не ховаючи своїх справжніх намірів – підкорити всю Україну! Загрози більш ніж очевидні. А коли врахувати нерішучість деяких наших союзників у принципових питаннях постачання ключової зброї, відсутність потужної консолідуючої фігури світового масштабу на кшталт Вінстона Черчилля, то ця загроза й адекватна протидія їй співвимірні з антигітлерівською коаліцією у Другій світовій…

Новітня російсько-українська війна «рентгеном» висвітила багатьох. І продовжує висвітлювати. Історія, звісно, розсудить кожного. Але очевидним є те, що під час воєнного стану українське суспільство повинно максимально консолідуватися.

Владі варто створити уряд національної єдності. А лідерам громадської думки – об’єктивно аналізувати ситуацію в державі. Щоб не перетворюватися на «корисних ідіотів» у руках кремля.

В інформаційному середовищі ерефії та в деяких виданнях демократичного світу, ласих на «смаженину», розганяється інформація про начебто можливість в Україні «третього майдану» – невдоволених владою. Для цього «вкиду» «кремліни» не шкодують грошей, залучаючи до своєї «фабрики брехні» політків та відомих людей. А тимчасом більшість українців проти проведення виборів до завершення війни. Про це свідчать дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного у жовтні минулого року. 81% респондентів за те, щоб вибори проводити після війни, бо тепер вони не на часі. Лише 16% опитаних підтримують ідею проведення виборів попри війну.

Та й лідери країн-союзників розуміють шкідливість перевантаження української влади під час війни, наголошуючи, що це може розколоти суспільство. Тим дивніше, що деякі наші політики вперто втягують суспільство у цей розкол. Звісно ж, під патріотично-демократичними гаслами.

Чи в цьому запалі боротьби за владу вони зважають на те, що мимоволі вступають другими злагодженими голосами у хор кремлівських пропагандистів? Воістину, «Язик мій – ворог мій: раніше розуму говорить».