«Земля – єдине на світі, що має цінність. Єдине, що вічне. Єдине, заради чого варто трудитися, за що варто боротися… і померти. Червона земля Тари єдине, що тебе не змінить», – так герой роману «Звіяні вітром» Джеральд О’Хара намагався донести істину цінності матінки-землі до своєї доньки Скарлетт. А та відверто сміялась йому в обличчя, і не хотіла чути, що Тара є годувальницею. Вже згодом, у хвилини відчаю, згадувала батькові слова: «Червона земля Тари – ось, що дає тобі сили»…  Так було півтора століття тому, така правда буття залишається і в наш час.

З давніх давен земля – символ матері-годувальниці, життя. Неспроста наші предки вважали, що «тільки живе може дати життя живому». Наш добробут, впевненість у завтрашньому дні залежать від щедрот, сили землі. Однак, з кожним днем зберегти її потугу стає все складніше. Деградація земель – одна з головних проблем сьогодення. І не лише екологічна. Напевне, саме митці найбільше відчувають отой біль землі і через нерв своєї творчості намагаються донести свої відчуття до сучасників.

PinchukArtCentre представляє першу в Східній Європі персональну виставку Дінео Саше Бопапе – південноафриканської художниці, володарки головної премії Future Generation Art Prize 2017.

Прочитавши інтерв’ю Бопапе у журналі «Новий час», замислилась про цінність землі для людини. А ще – як не втратити любов до батьківського краю, живучи на чужині.

У нас кажуть: людина, яка не знає історії, не має майбутнього. Цим ми схожі з Дінео, та її південноафриканськими краянами. «Колись вся територія було розділено між європейськими колонізаторами, і навіть після перемоги демократії і президентства Нельсона Мандели велика частина землі залишається в руках білих», – розповідає художниця. І тут-таки уточнює: земельне питання – не просто проблема матеріальної власності та джерело існування. Земля – це запорука суверенітету: «Мінерали, нафта, інші корисні копалини – всі ці ресурси видобувають нинішні власники. При цьому весь прибуток вони залишають собі, а навколо в злиднях живуть люди, яким насправді повинні належати ці території».

Перед оглядинами інсталяції я була налаштована поринути у світ іншої культури, звичаїв, традицій. Але ні, неначе з висоти пташиного лету дивлюся не на африканську, а на українську землю: окрадену, знеможену, виснажену…

Художниця використовує колоди, глиняні глечики, кристали, суху траву. Земля розкидана нерівно. Як пам’ять про пращурів, котрі жили і працювали на ній, де-не-де мигтять свічки. Крізь зашкарублий шар ґрунту пробиваються поодинока зелень травиці. Тендітна, а все ж сповнена життям. Оті зелені паростки – як символ надії на відродження. На дивовижну з’яву краю, де квітне життя, де доглянута земля радує плодами, дерева вражають своєю величчю і щедрістю, а річки – кришталевою чистотою. Де радісні люди працюють, кохають, живуть своїм повсякденням…

Буде час – завітайте на виставку Дінео Саше Бопапе, аби у невеликій залі відчути справжню силу і велич, потужну енергетику землі.