ХХІХ Міжнародна агропромислова виставка «Агро–2017».
Це ж треба – уже двадцять дев’ята! На 20-ти останніх я був у числі учасників, робив з них огляди й репортажі. Цікаво кинути оком назад, згадати, зіставити, порівняти. Якщо хтось із колег робив репортажі бодай з трьох, – відгукніться. Цікаво б поміркувати над змінами.

А вони є. У своїх перших репортажах я порівнював агровиставки з дзеркалом агропромислової галузі. Пізніше поправив сам себе – порівняв із дзеркалом цілої України. І це не було перебільшенням, метафоричним перехлюпом.

Пригадую перші агровиставки, у селищі Чубинському, під Борисполем. Почала з’являтися чудо-техніка з-за кордону: небачені досі трактори, комбайни, сівалки, борони, міні-техніка… Подивитися диковинки селян везли за сотні кілометрів. Часто на вантажівках у кузовах з дощаними лавками та сіном-соломою. На виставці серед кущів диміли два-три мангали для шашликів, але ціна на ці лакоминки була просто неприступною для селян, тож вони підобідували салом-хлібом-часником з ароматами від шашликів уприкуску. Зручності, по-літературному нужники, – у посадках, за кущиками.

А що ж цього року?

Європа може відпочивати. У прямому й переносному розумінні. Так смачно, ситно й комфортно, як на київській агровиставці ні в якій Європі чи Гамериці пообідати не вдасться. Ціла виставка розташована в старому виставковому комплексі, що дістався в спадок від колишнього режиму: кухні, павільйони, столи, експозиції, стоянки техніки й приватних авто – усе під крислатими липами, каштанами, яблунями. Цього року було не холодно й не жарко, а саме так як у раю.

Якщо хтось не вірить, хай побуває там і там, а тоді заперечує.

Тож європейців, американців та інших афро-азіатів на виставці було ну просто завізно. З’їжджаються в Україну купувати й продавать, а за нагоди й провести приємно час. Наприклад, цього разу німецька фірма «Лемкен» відзначала 20-ліття роботи в Україні. У дуже гарному ресторані, запросили півтори сотні гостей. Після гулянки кожному піднесли презент – пляшку українського віскі «Микулинецьке». Похвалилися, що минулого року продали в Україні різної машинерії на 20 мільйонів євро. Таке ось поєднання приємного з корисним. Маємо добру техніку з Європи й «на похід» – «розкрутку» українського віскі. Мені сподобалося, з оригінальним смаком і ароматом.

А якщо без іронії, то на виставці українським аграріям показували й пропонували усе краще, що на сьогодні виробляють на різних континентах. Техніки було багато, як ніколи раніше. І що радує, – ціла низка українських підприємств представила техніку, що ні виглядом, ні якістю практично не поступається іменитим зарубіжним брендам. В Україні справді занепало виробництво тракторів, колишні гіганти індустрії ХТЗ і ЮМЗ щезли з ринку і з агровиставок, але багато інших підприємств, наприклад, «Велес-агро», Лозівський машзавод, завод Кобзаренка та інші, налагодили виробництво цілком конкурентоздатних на світовому ринку сільськогосподарських машин. А іноді – й унікальних, які не мають аналогів.

Ще одна прикмета часу: на агровиставках уже немає явних лідерів, що представляли найбільше техніки, брали найбільше виставкової площі. Наприклад, зовсім непомітним став «Ростсільмаш», що в попередні роки заявляв себе як генеральний спонсор виставки, був у явному фаворі. І це вже прикмети не лише змін на ринку агротехніки, а великих геополітичних зрушень. Ростовці донедавна тримали три чверті українського ринку зернозбиральних комбайнів. А тепер його втратили. Назавжди. Тож як за цієї нагоди не подякувати ВВП за те, що так рішуче об’єднав українців і повернув обличчям до Європи й світу?

І побачили українці, що це добре, і нині на українських полях і фермах працюють найкращі в світі машини, а з кращими машинами прийшли й високі стандарти. Українці вже виробляють техніку і продукти, що мають попит на світовому ринку. Хтось вважає – ще мало, треба б більше. Може. Але рух угору, до вершин – навіть цікавіший, ніж перебування на самій вершині, з якої всі стежки ведуть самі знаєте куди.

Збіглося так, що саме зараз двері в Європу розчинилися, можна без віз їздити. А там такі простори відкриваються для допитливих та енергійних!

Селяни на виставку вже не їдуть у кузовах вантажівок. А якщо хтось забув удома своє авто, міг купити прямо на виставці «Тойоту», «Міцубіші» або «Фольксвагена»…

Крім автівок, комбайнів, плугів і тракторів, на ярмарку було багато різного товару: мед, вишиванки, сідла, хомути, миски, горщики, кочерги. От хіба рогачів, прядок і гребенів для мичок не помітив. Може, майстри цього профілю перевелися, а, може, попит на них упав.

Чимало й такого впадало в око, що не хотілося б і згадувати. Але промовчати –  значить не сказати правду. Ціна виставкової площі перевищувала 1000 гривень за квадратний метр. На відкритому асфальті, а то й просто не землі. Це вже не жадність, а, пардон за ізвінєніє, жлобство. Пацани, ви ж майже нічого у виставку не вклали, не збудували жодного сучасного павільйону, ніяк її не осучаснили відповідно до нинішніх потреб, просто гендлюєте рештками старої розкоші, що дісталася від обгавканого й обпльованого соцрежиму. Не зробили нових під’їздів. Навіть належної рекламної розкрути, щоб виставку відвідало більше аграріїв. А тому виставка хоч і була досить людною, але скільки її відвідало зацікавлених гостей, фахівців-аграрників, а скільки звичайних зівак-відпочивальників, не відомо. Траплялися на виставці й ліктями роблені, квачами фарбовані вітчизняні машини.

Але все ж більше помітні позитивні зміни. Звертаю увагу хоча б на зміну виставкового гасла. Замість недоумкуватого «Україна – аграрна держава», повісили простіше й доречніше «Аграрна політика – успіх через партнерство».

А головне –  уся ця красива, розумна, продуктивна, рентабельна техніка уже працює, уже є звичайним засобом агровиробництва, знаряддям успішного бізнесу.