Радянський Союз розпався понад тридцять років тому, але думки про те, що «раніше було краще» все ще побутують серед населення країн колишньої імперії. Україна не виняток. Чому?

Відповіді на це та інші запитання аналізували соціологи з групи «Рейтинг», ініціатори загальнонаціонального соціологічного дослідження «Покоління незалежності: цінності та мотивації». В опитуванні, проведеному з 20 липня по 9 серпня цього року взяли участь 20 тисяч українців віком від 16 років, мешканці всіх областей, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Опитували їх за методом CATI (Computer Assisted Telephone Interviews – телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів.

«Україна – не Росія»

Загалом результати оптимістичні: за останні десять років рівень ностальгії за радянським минулим в Україні поступово знижується. В Росії навпаки – зростає. З чим це пов’язано? Можливо, з тим, що в Росії влада не зазнає суттєвих змін. Значна частина росіян народилась і виросла за правління Путіна. Люди не бачили альтернативи, тому все, що їм залишається, – згадувати минулі радянські часи. На відміну від українців, які за цей час змінили п’ять президентів, відчули і пережили на собі різні напрями державного курсу. І з висоти цього досвіду ясно бачать на різницю векторів руху і систем. Доречно процитувати другого президента України Леоніда Кучму: «Україна – не Росія». 61% опитаних українців не жалкують про розпад Радянського Союзу. Хоча 32% затято ностальгують. Найбільше таких на південному сході країни, а також серед представників старшого покоління. Дається взнаки і територіальна близькість до Росії – там і досі сфера масової обробки умів кремлівською телевізійною пропагандою.

Вплив СРСР на Україну

Тут респонденти теж поляризувалися за віком. А загалом більшість – 52% опитаних – вважає вплив радянського періоду на розвиток України «нейтральним», 23% – негативним, 18% – позитивним. Серед наймолодших домінує нейтральна позиція, оскільки для них період СРСР – це інформація з підручника історії, а не реальний досвід. «Розліт оцінок» опитуваних спричиняють і рід діяльності, і політичні погляди. Наприклад, працівники сфери культури асоціюють цей уплив з багаторічною практикою масового терору , переписування історії, вивезення музейних цінностей тощо. Для середньостатистичного населення та молоді цей уплив радше нейтральний. А для людей «радянського гарту»  –  звісно, позитивний.

Свобода слова та самореалізація

На думку опитаних, нинішня Україна порівняно з радянським періодом краще розвиває свободу слова (77%) та умови для самореалізації (64%). Сьогоднішній рівень свободи слова значно вищий, ніж у часи Союзу, коли інакодумство переслідувалося та каралося як тяжкий кримінальний злочин. Нині українці можуть вільно висловлювати свою незгоду з дією влади за допомогою петицій, мирних демонстрацій, мітингів тощо, транслювати думки, поширювати інформацію.

Щодо можливостей самореалізації опитувані теж віддають перевагу сьогоденню. Зауважуючи, що обсяг професій та шлях їхнього освоєння динамічно розвивається. На думку респондентів, нині більше можливостей самореалізуватися, заробити на життя. У цьому сенсі настала справжня свобода. На відміну від радянської системи «Після школи – на виробництво». Але й у тієї віджилої системи опитувані бачать плюси. Наприклад, державну гарантію працевлаштування.

Рівень життя

Оцінки рівня життя розділилися порівну: по 43%. Одні вважають, що він був кращий як за часів Радянського Союзу, інші – діаметрально протилежної думки. Очевидно, старшому поколінню важче адаптуватися до нинішніх змін. «Залізна завіса» впала, люди опинились у реальному світі, в якому немає шляху до комунізму і рівня життя, нібито однакового для всіх. Тому помітна частина людей усе ще схильна ностальгувати за ковбасою по 2.20 і газованою водою за 3 копійки.

*   *   *

Нове покоління українців – справді нове ментально. Помітна тенденція прогресу. Молодь майже не постраждала від радянського впливу, хіба що вражена страшними історіями та досвідом, який не бажає повторювати. І все ж таки… Життєздатність все ще масової думки про те, що «раніше було краще», нині, очевидно, підтримує страх новизни. І схильність людей порівнювати та… жалітися. Думки людські, як і обличчя, розмаїті. Але на те і громадянське суспільство, щоб досягати консенсусу, злагоди. Цим і розвиваємося: пам’ятаючи про минуле, живемо сьогодні. Дбанням про майбутнє.