Вкрай вважливо нині говорити про права жінок, випадки насилля, образи в їхній бік – замовчування ґендерних проблем у суспільстві матиме погані наслідки. В цьому переконана й Анастасія, співзасновниця проєкту «wom_stories». 

– Наш проєкт народився неочікувано, його навіть не було в розробці, – каже Анастасія. – В моєму місті сталася неприємна історія: хлопці фотографували дівчат без їхнього дозволу. Я не могла про це мовчати. Єдиним інструментом поширення був акаунт в соціальній мережі «TikTok». Але саме тоді, коли з’явився «wom_stories», він був заблокований. Зрозумівши, що не досягну потрібного розголосу, поспіхом створила сторінку в Instagram, на якій і розповіла про цей інцидент. Люди почали це поширювати. Це підказало нам чітку місію проєкту: ми почали виставляти історії, якими з нами ділилися дівчата.

– Проєкт працює на благодійних засадах?

– Так, він повністю волонтерський. Наша команда не отримує жодної грошової винагороди. Це свідомий вибір кожного.

– Історії, якими діляться з вами, зазвичай нерадісні. До того ж їх, як я розумію, чимало. Важко психологічно справлятися з таким потоком негативу?

– Коли дівчата діляться своїми історіями, завжди перепитую, чи в безпеці вони, чи їм нічого не загрожує. І розуміння того, що з ними зараз усе гаразд, насправді допомагає. Звісно, для мене не є відкриттям масштаб насилля у нашій країні. Якщо надто заглибитися у проблему, уявити себе на місці жертви, то так, це може похитнути ваш емоційний стан. Але якщо у це надміру не заглиблюватися, не пропускати через себе, тоді це не так паралізує дію.

– «Тільки висвітлюючи проблему – зможемо її подолати». Це салоган вашого проєкту. Як він виник і чи справді можна розголосом розв’язати проблему?

– Винник спонтанною, але, вважаю, гарно вписався в концепцію проєкту. Згадаймо сумнозвісну історію про хлопців з Івано-Франківська. Це наш проєкт поширив інформацію про те, що відбувалося на цих вечірках. Ввечері виставляю цю жахливу історію в інтернет і прошу розголосу, а через два дні про це говорить Президент України. Це справді важливо. Розголос потрібен, бо, якщо замовчувати такі випадки, то ніхто й не знатиме правди. 98% жінок, які зверталися до нас зі своїми історіями, доти нікому нічого не розповідали. Про це потрібно говорити, бо ця проблема загрозливо поширена.

– Відчуваєте фаховий поступ у роботі команди?

– Так після того як у проєкту збільшилася аудиторія, багато що змінилося у нашій роботі. Раніше публікації виходили раз на три дні, бо мали в команді одну дизайнерку. Але з часом додалося підписників, збільшилась кількість звернень дівчат. Було, що за дві доби отримали понад 50 історій, які потрібно було опублікувати. І я вирішила збільшити команду. Тепер у нас працює психологиня, три дизайнерки, чотири копірайтерки і чотири сторісмейкери. З 6-ти людей команда збільшилася втричі. Щоб не перевантажувати працівників і публікувати історії щоденно, створили 4 команди, кожна працює раз на чотири дні. Збільшилася кількість історій, число запитів, активізувався зворотній зв’язок з аудиторією. Багато людей репостять, ставлять «вподобайки». Коли бачиш, як плоди твоєї роботи мають схвалення і поширення, це тебе дуже мотивує і додає позитиву.

– Куди б порадили звертатися дівчатам, щоб отримати психологічну допомогу?

– На нашій сторінці в інстаграм, в актуальних історіях розміщено платформи, які надають таку допомогу. Наприклад, онлайн-платформа «Розкажи мені» чи чат-бот «Марш жінок». А ще Олена Зеленська рекомендувала дві платформи до Всесвітнього дня психічного здоров’я підлітка: «Не дрібниці» та «Поруч». Загалом в Україні чимало платформ, куди можна звернутися по психологічну допомогу. Головне – мати бажання, бо без цього жоден психолог не допоможе. Потрібно прагнути пережити та пропрацювати важкий емоційний досвід.

– На сторінці вашого проєкту є схема-піраміда, де описано види насилля.

– Оприлюднюємо історії про різні типи насилля. Це можуть бути як словесні прояви насилля, так й найгірші – зґвалтування, побиття. Наша схема показує, що той, хто здатен на будь-яке приниження людини та її гідності, на цьому не зупиняється. Наприклад, якщо нині хтось ображає словами жінку і йому за це ніхто нічого не скаже, бо «він же хлопець», то згодом той «хтось» переноситиме цю образу на інших знайомих дівчат, на своїх родичів. А там від слів перейде й до гіршої форми насилля. Тому важливо поширювати інформацію навіть про такі факти.

– На ваших ресурсах ви оприлюднили петицію про обов’язкове запровадження статевого виховання в систему освіти України. Чому вважаєте це важливим?

– Це потрібно для того, щоб діти не лише більше знали про своє тіло, але й розуміли, як захиститися від насилля, як правильно захищати особисті кордони. І якщо цю грань хтось порушує – щоб не соромилися про це говорити. Жінки, які замовчують випадки насилля до себе, коли були дітьми, банально не розуміли, що з ними відбувається і чому хтось дозволяє собі таке стосовно них. Статеве виховання допоможе дітям зрозуміти, що насилля не можна терпіти. Статистика країн, які ввели це виховання в освітній процес ще 100 років тому, засвідчує, що кількість випадків насилля там значно зменшилася. Тож висновки робіть самі.

– Стосовно фемінізму. Визначають різні хвилі цього руху. Яку хвилю маємо нині?

– Четверту хвилю. Вона поширюється на засоби зв’язку: простір медіа, різні соціальні мережі і проєкти. Якщо раніше жінки проголошували про свої права, виходячи на вулиці, пізніше почали писати книги, виступати у пресі, то нині можемо це робити в телефонах, не виходячи з дому. Вже згадувана історія з івано-франківськими хлопцями красномовно ілюструє дію четвертої хвилі фемінізму. Історія набула розголосу завдяки соціальним мережам.

– У суспільстві, на жаль, досі побутує думка, що феміністки – це жінки, котрі ненавидять чоловіків. Маємо й інші стереотипи мислення. Як це перебороти?

– Інформувати людей. Хлопці, котрі хоча б раз спілкувалися зі мною на цю тему, ніколи не скажуть щось на кшталт «феміністки ненавидять чоловіків». Не так складно викроїти 5 хвилин свого часу та прочитати на цю тему статтю у Вікіпедії, там ясне тлумачення, що таке «фемінізм». Варто згадати добрим словом блогерів, які інформують, пишуть на цю тему. Це насправді важливо. Немає такого, що жінки хочуть «володіти цим світом». Ми хочемо банального – рівних прав. За це бореться фемінізм.

– Нещодавно вебспільноту сколихнули розмірковування українського співака, таки сексистські за суттю. Як ви оцінили ці висловлювання?

– Це ненормальне знецінення жінки, пряма мізогінія та образа. Багатьох привели в шок озвучені думки цієї відомої людини. Тому й маємо таку бурхливу реакцію. Хтось виправдовує його поважними роками, хоче це теж дискримінація – за віком. Хай там що, а відомий співак – це публічна людина, не відрізана від світу, не позбавлена якихось джерел інформації, щоб розуміти наслідки сказаного.

– У за стосунку «Дія» завершилося голосування «Чи потрібно залишати 8 березня вихідним днем». Можна стверджувати, що цей день зі «свята всіх жінок» поступово повертається до сутнісного – Міжнародного жіночого дня?

– Свого часу Генеральна асамблея ООН запропонувала оголосити 8 березня Днем Організації Об’єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світ. А «святом весни» його зробила радянська влада, щоб далі продовжувати використовувати жіночу робочу силу. На жаль, ми поки що не змогли від цього відійти, і така тенденція триває. Гадаю, що цей день має бути вихідним. Але не для того, щоб зайвий раз відпочити, а задля можливості виходити на марші, голосно заявляти про права жінок, привертати до цього увагу. Наприклад, торік на 8 березня планували масштабний марш жінок, де мало бути до п’яти тисяч учасниць. Але 24 лютого змінило наші плани…