Чи уявляєте українську комедію без шаблонного гумору та акторів на кшталт Станіслава Баклана (у таланті якого не сумніваюся)? Якщо ваша відповідь ствердна, є хороша новина: нарешті зможете насміятися від душі, й узагалі не шкодувати витрачених часу і грошей на перегляд вітчизняної кінострічки. Йдеться про фільм «Мої думки тихі» – дебютний «повний метр» режисера Антоніо Лукіча. Картину можна віднести одразу до кількох жанрів: роуд-муві, лірична драма та комедія.

«Ти дурачок, Вадік?», каже мама сину в машині. Не «йолоп», не «бовдур», а саме «дурачок»! Нарешті герої фільму говорять як звичайні люди, а не якісь роботи з акторського факультету. Автори фільму дуже природно інтегрувати закарпатський діалект. І це стало ще однією особливістю, за яку глядачі зможуть його полюбити.

Незважаючи на постійний сміх у залі, часом здається, що це історія не про жарти, а про прості, але такі важливі для кожного речі: самореалізацію, стосунки з родичами, зокрема з мамою, гармонію із самим собою.

За сюжетом, герой фільму звукорежисер Вадим Ротт (його зіграв непрофесійний актор Андрій Лідаговський) отримує пропозицію на роботу: записувати звуки українських тварин, які буде використано у грі «Ковчег Ноя» для Джеймса Ткачука з Канади. І тут, звичайно, виникає логічне запитання: «А чому не можна записати мукання корів у Канаді»? Відповідь на нього знову викликає сміх у глядачів: «Українські тварини тонко відчувають наближення потопу, у них в голосі тривога. А канадські занадто ситі й задоволені, у них абсолютно відсутній страх». Вловили аналогію, від якої не до сміху?

Отож головний герой Вадик, який, до речі, під два метри зростом, вирушає на Закарпаття записувати звуки української фауни. І першою перешкодою на шляху стає його мама-таксистка – Галя (Ірма Вітовська). Актриса чудово відтворила цей образ, розкрила низку проблем багатьох українських жінок – недолюблені, всю турботу намагаються віддати дорослим дітям, інколи роблячи це надміру напористо. Вона ще молода, красива, сповнена оптимізму та енергії, боїться залишитися сама. Шукає кохання (що цікаво, теж закордоном, як і син роботу), але потенційний наречений її «кидає». Деякі сцени за участі Ірми доводять до сліз: діалог в авто про старість, розмова в готелі під шум дощу за вікном. У них немає нічого зайвого – все просто і влучно.

Але «вишенькою на торті» в сюжетній лінії стає «рахівський крижень». Цей птах нібито раз на рік співає, що й потрібно «зафіксувати» «звукачу», за що той отримає тисячу доларів та можливість виїхати на роботу до Канади. Проблема лише в тому, що цей крижень водиться у забороненій зоні, на кордоні між Україною та Румунією. І, звичайно, Вадим просто зобов‘язаний потрапити у халепу – його затримують українські прикордонники, «пресують» на предмет «шпигунсько-диверсійної діяльності» ще й погрожують відібрати всі записи.

Звісно ж, не можна не згадати просту і водночас прекрасну гру акторів, які, здається, самі себе явили. Нічого зайвого, жодних затягнутих діалогів і незрозумілих трансформацій персонажів: бабусі в басейні, таксисти на вокзалі, жіночки на рецепшені в готелі, брутальні чоловіки, що передають гігієнічну помаду по колу, прекрасна вчителька з папугою, прикордонники і камео самого режисера фільму, котрий зіграв власника мавпочки. Багатьом з них навіть не треба було багато говорити, що вони переважно й робили – просто мовчали Але доречність та простота цих образів у потрібний момент сюжету та у відповідному антуражі зробили свою справу.

А ще після перегляду фільму неодмінно гадатимете, чи справді українські корови не дивляться в небо.

Чому обов’язково варто подивитися «Мої думки тихі»?

Бо тут вам ані пласких жартів, ані надмірної награності чи «вилизаної» до неприродності української мови, ні банальних сюжетів. Часом здається, що деякі ситуації у фільмі абсурдні, але це його анітрохи не псує, навпаки.

А ще музика – вона у фільмі чудово підібрана. А чого варта «Viva Forever» у фіналі!

«Мої думки тихі» – екстравагантні і виходять за межі банальної кіносучасності.