Так збіглося, за гіркою іронією долі:  український журналіст Роман Сущенко, політв’язень за російськими «законами тайги», до дня свого професійного свята отримав подарунок. На триденне побачення в колонію, що в селі Утробіно (!) Кіровської області  до нього приїхали дружина Анжеліка з донькою Юлією. На початку року рідні вже мали таку можливість. Тоді вони вперше за два з половиною роки обійняли свого чоловіка і батька.

Романа Сущенка,  власного кореспондента інформаційного агентства «Укрінформ» у Франції, затримали  три роки тому в Москві, куди він приїхав у гості до родичів. Російським «феесбешникам» примарився військовий розвідник. А рік тому, знову ж таки у червні, незадовго до Дня журналіста, Роман Сущенко отримав кремлівський «гонорар»  –  12 років колонії суворого режиму.

Не в колі друзів, а у двох тюрмах, у великій російській і маленькій, але жорстокій колонії,  в лютому зустрічав Роман і своє п’ятдесятиліття. Тоді ж у Варшаві пройшла виставка тюремних малюнків українського журналіста. А спершу була презентація «Мистецтво з-за грат» у рідному «Укрінформі». Відтоді художні роботи Романа Сущенка подорожують Європою –  їх уже побачили у Парижі і Брюсселі. А наприкінці травня виставку відкрили  в Українському інституті у Нью-Йорку.  Частину тюремних картин Романа організатори продали на аукціоні: зібрані кошти підуть на підтримку його родини. Ось так наш колега спілкується зі світом, минаючи в’язничні мури.

У тісній камері Роман розкрилює уяву, малюючи пейзажі і дорогі серцю місця. Зимовий Андріївський узвіз, старий квартал у Парижі, букетик квітів. А ось маяк серед розбурханих хвиль. Можливо, таким Роман  уявив себе в житейських штормах? І хоча під рукою були олівець та ручка, він додавав кольори зеленкою, кавою,..  лушпинням цибулі. Донька Юлія розповідає, що якось, шукаючи рожевий відтінок, батько переніс на папір недопитий тюремний кисіль. Згодом навчився «вичавлювати» кольори з чаю,кетчупу, прального порошку. Пізніше з Посольства України Роману передали кольорову крейду, а нині він має ще й фарбу з пензлями.

Картини Роман Сущенко почав малювати ще в слідчому ізоляторі Лефортова. Холодну камеру-каземат, бувало, прогрівало лише сонечко. Пальці синіли від холоду, але «фарба» не замерзала – і вже те було добре. Роман грівся «гантелями»: наповнював пляшки водою і робив собі  «підзарядку»…

Як тут не згадати невільничі поневіряння Тараса Шевченка. Арештований царатом за прагнення розкріпачити український народ, Кобзар створив прекрасний цикл віршів «У казематі», де яскравою творчою перлиною сяє «Садок вишневий коло хати…» І вже у листах із заслання не раз просив друзів прислати йому фарби і паперу.

Минають століття, міняється світ, незмінною лишається лише Росія з її феодально-середньовічними рудиментами. Як двісті, як триста-п’ятсот років тому, Московія страшиться людей вільних і творчих, бо вони не схиляються покірливо перед престолоначальниками…

Символічно й те, що одну із перших своїх картин «Софійський собор» Роман  Сущенко передав предстоятелю відродженої Православної церкви України. Приймаючи дарунок, митрополит Епіфаній сказав:  «Мужня людина, яка зараз терпить багато заради нас, є справжнім героєм. З Вами Бог, з Вами правда і з Вами вся Україна й увесь світ».

А серед тих, хто завжди був у ці тяжкі роки поруч з Романом Сущенком і ми, його колеги, увесь колектив Київського університету імені Бориса Грінченка. Наш голос теж лунав у вимогах звільнити українського бранця неоросійського ГУЛАГу. 

«До зустрічі у Києві», – писав у листі з Лефортово Роман Сущенко. Ми віримо, ми знаємо:  неодмінно потиснемо руку невпокореному духом Журналістові!