Воно, звичайно, після «крепового весілля» годилося б десь гарно і «медовий» місяць провести – гайнути, наприклад, на море чи на захід України. Але тримає дача, що вимагає постійного догляду. Та й клята війна, яка бозна-де може тебе наздогнати. Тому залишається задовольнятися тим, що знаходиться в межах оптимальної досяжності.

І треба ж було такому статися: одну з архітектурних локацій, де ми точно ніколи не були, за 15 км від нашої «фазенди», підказав колега і друг із Грінченкового університету Андрій Михайлик. Від нього я отримав у месенджері посилання на фейсбук-сторінку «Українське бароко», де міститься цікава розповідь про останнього мурованого представника цього славетного мистецького стилю – напівзруйновану і майже забуту Троїцьку церкву у селі Гостролуччя колишнього Баришівського (нині – Броварського) району. І… побажання: «Чекаю твоєї розповіді у фб)».

Тепер можу доповісти: «Автопрогулянку до Гостролуччя «із задоволенням і не без моралі» здійснив!». Викладаю для загального огляду ці світлини, що засвідчують жахливий стан козацького храму-фортеці, збудованого у 1784-1787 роках колишнім переяславським полковником, головою Київської палати Громадського суду Григорієм Іваненком. Фундатор церкви був цікавою особистістю – кажуть, походить із давнього монаршого роду Молдови. Його прапрапрапрадіда звали Іоня (Іван) Воде Лютий – звідси й прізвище Іваненко. А сама церква синтезувала два стилі: українське бароко та ранній класицизм.

То чому ж занепав цей храм, який у підписі під QR-кодом, прикріпленому до стіни, справедливо названо одним із коренів української нації?

Так склалося, що він якось відійшов на другий план після появи у Гостролуччі другої культової споруди – Свято-Миколаївського храму, спорудженого у 1827-1836 роках нібито (так кажуть) за проєктом італійського архітектора доби класицизму Джакомо Кваренгі. А в радянські часи перший, Свято-Троїцький, храм перетворили спочатку на крамницю, а потім на осідок місцевого споживчого товариства.

За словами селян, у «лихі» 90-ті приміщення церкви взяв в оренду якийсь спритний ділок. Що він планував зробити з тим храмом – ніхто точно не знає, але до тих пір, як він кудись зник, йому вдалося зняти дах і зірвати підлогу. Отак і стоїть донині пам’ятка українського бароко в руїні.

До слова, респектабельний Свято-Миколаївський храм у центрі села й досі перебуває у віданні московського патріархату. Про це ми дізналися від продавчині магазину, що навпроти. А от на наше прохання пригадати назву напівзруйнованого храму, в якому ПЦУ нині облаштувала польову церкву (намет), вона лише махнула рукою: «Не знаю!». Чим показала, на жаль, притаманне ще багатьом нашим співвітчизникам людське невігластво, безпам’ятство і забуття…

Але є люди (і їх, на щастя, більшість), яким не байдужа наша культурна спадщина. У рамках проєкту «Козацькі церкви Київської області», який засновники сторінки «Українське бароко» активно просувають у партнерстві з Департаментом культури та туризму КОДА, планується зробити глибоке наукове дослідження, щоб у майбутньому відновити храм. Віриться, що це їм обов’язково вдасться!