– А буде  сам ювіляр,  Валерій Шевчук? –  цікавилися в кулуарах.
– Ні, на цьому ювілейному вечорі замість автора говоритимуть критики,  –  хтось на те дотепно віджартувався.

І справді,  вісімдесятилітній «винуватець торжества», відомий прозаїк, лауреат Шевченківської і багатьох премій Валерій Шевчук не зміг приїхати до Національного музею літератури. Говорили про його творчість, про нього самого без нього, але навіть такий формат ушанування не збавив градус задушевності і теплоти. Можливо, тому, що тлом для спілкування стала ювілейна  літературно-художня виставка «Сад  житейський». Переважали книжки Валерія Шевчука з музейного фонду, доповнені графікою  Наталки Михайличенко, ілюстраторки тридцяти видань письменника. Театр на Подолі виставив реквізит та костюми до п’єси ювіляра «Вертеп».

«Сад житейський»  Валерія Шевчука, ніби перегукувався із «Садом божественних пісень» Григорія Сковороди. І справа не лише в тому, що письменник видав чудову розвідку про мандрівного філософа «Пізнаний і непізнаний Сфінкс». У своїй творчості Валерій Шевчук сповідує погляди Григорія Сковороди на видимий і невидимий світ, герої його книг прагнуть до самопізнання. Яскравий приклад – повість «Біс плоті». А оповідання «У череві апокаліптичного звіра» взагалі написане за мотивами одного з листів славетного українського філософа.

Валерій Шевчук прийшов у літературу в середині шістдесятих років минулого століття малою прозою, в центрі якої – проста людина, людина «серед тижня» з її думками, переживаннями, пошуками. «Мої герої – земні, кращі з них хочуть збагнути свій кавальчик світу і прагнуть залишитись у ньому людьми добрими, – ось чому я ними зацікавився. Все ми можемо втрачати, але не добре серце. Все ми можемо руйнувати, але не любов», – так пояснює свою творчу філософію Валерій Шевчук.

Про своєрідний синкретизм Валерія Шевчука, уміння осмислити і поєднати різні вчення, мистецькі напрямки, епохи і різнобічних героїв  у єдине духовне полотно говорила на вечорі доктор філологічних наук Людмила Тарнашинська,  яка представляла  Науковий центр дослідження шістдесятництва. Таким авторським осмисленням став, зокрема,  роман-притча «Три листки за вікном», удостоєний найвищої літературної премії – Шевченкової.

Але що б ми не сказали про Валерія Шевчука, всього буде замало –  такий  лейтмотив виступів у літературному музеї Жанни Чернюк, лауреатки премії імені Валерія Шевчука, Ірини Приліпко, доктора філологічних наук, Раїси Іванченко, колеги по творчості і Шевченківської лауреатки.  Десятки видань і сотні перевидань, у тому числі і в численних перекладах іноземною, художня документалістика, твори для дітей, спогади, п’єси, з півтисячі наукових розвідок, а ще чимало вже написаного і поки що не виданого. Важко перелічити доробок автора, а ще важче перечитати, осмислити і осягнути.

А Валерій Шевчук, незважаючи на свої літа, на те, що підводить здоров’я , аж занадто втомлюються очі, розбудовує «храм свій» на самоті, на дачі в Конча-Заспі. Більш ніж півстоліття дивує нас своїми творами, а ми, непогамовні, чекаємо нового дива.

Світлина Оксани ТИСОВСЬКОЇ