Це не лише чорна сторінка історії, це наш непогамовний національний біль і урок, як впізнавати ворога, навіть якщо він клянеться у вічному братерстві. Як говорити про трагедію минулого, коли українці гинуть під час війни сьогодні?

Про це йшлося на панельній дискусії істориків, демографів, культурологів. організованій Українським науково-дослідним центром вивчення Голодомору і приуроченій до 91-х роковин геноциду українців.

За словами члена-кореспондента Національної академії наук України Лариси Якубової, завідувачки відділу академічного Інституту історії України, Голодомор сформував на українських теренах «тоталітарний консенсус».

– Саме в цей час у травмі людомору народилася масова тоталітарна людина юрби,  – пояснила історикиня. За її словами, люди «погодилися стати соціальною худобою» –  такою була їхня плата за виживання. А радянська політика колективізації, індустріалізації та мілітаризації, яку активно впроваджували росіяни, цілеспрямовано знищувала будь-які спроби опору. Науковиця проілюструвала, як людей заради фізичного виживання доводили до канібалізму, до дітовбивства. Моторошними свідченнями тих, хто, втративши людську подобу, коїв ці злочини.

Про демографічні наслідки трагедії, масштаб втрат йшлося у виступі заступника директора Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук України, члена-кореспондента НАН Олександра Гладуна. Він, зокрема, згадав  дослідження 2009 року, проведені науковим співробітником Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Омеляном Рудницьким. За його підрахунками, від Голодомору загинуло 3,9 мільйона населення України. Більшість загиблих – сільське населення, хоча втрати були і в містах. Дальші дослідження підтвердили ці факти. Й інші – про масштабний руйнівний демографічний вплив, який Україна відчувала десятиліттями.

Нині, коли Україна, стікаючи кров’ю, боронить свою територію і незалежність від  того ж таки ворога, демографічна ситуація теж викликає серйозну тривогу. Так, Голодомор і сталінські репресії забрали мільйони життів українства, але завдяки значній народжуваності цей демографічний спад з роками вдалося вирівняти. Теперішня ситуація складніша: низький рівень народжуваності, понад шість мільйонів українців закордоном та тривала воєнна руйнація соціальної структури –  це безпрецедентні виклики для демографічного відновлення України.

І не лише для нього.

Професорка Рівненського гуманітарного університету, координаторка наукового напряму Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Ірина Захарчук досліджує літературні тексти, які фіксували і фіксують досвід Голодомору. На її думку, такі тексти ключові для осмислення як фізичного, так і духовного аспектів голоду.  Доповідачка апелює до аргументів сучасної української письменниці Маріанни Кіяновської, про те що місія митця, який торкається творчістю історичних травм народу, полягає в чесному переосмисленні та створенні наративів, які формують майбутнє. І наголошує, що важливо виробити критерії  для оцінки літературних текстів, що відображають досвід Голодомору. За її словами, дискусія про те, які твори варто згадувати, не повинна обмежуватися лише переліком авторів чи жанрів. Потрібен комплексний підхід – це допоможе структурувати та аналізувати творчість минулих і сучасних інтелектуалів.

Психологічні травми, заподіяні Голодомором та війнами, мучать людей роками, якщо не десятиліттями. Як зазначив старший науковий співробітник Інституту психології імені Г. Костюка Андрій Маслюк, травмовані особи переживають постійний потік думок, що різко наростає в умовах стресу, викликаючи тривожність, емоційну виснаженість, навіть втрату контролю над життям. Це характерно і для тих, хто пережив Голодомор, і для нинішніх очевидців воєнного жахіття, варварства росіян.

Особливо це проявляється в переживаннях людей, які виїхали з тимчасово окупованих територій. Через сильні емоційні реакції переважна більшість їх не може спокійно згадувати жахливі моменти окупації. Такої глибини психічні травми створюючи психологічні бар’єри, які важко подолати.

Учасники панельної дискусії  відзначали, що сучасні методи широкомасштабної воєнної агресії росії проти України, такі як блокада українських портів, руйнування сільськогосподарської інфраструктури та провокування глобальної продовольчої кризи, дають усі підстави проводити історичні паралелі з діяннями московської більшовицької кліки та її посіпак при владі в УРСР, які організували голодоморний геноцид проти українців. Нинішній прямий воєнний геноцид росії проти народу України має багато спільного з методами людоморства 1932-33 років. Тому збереження пам’яті про трагедію Голодомору є важливою складовою боротьби за нашу свободу та незалежність.