Політика схожа на сцену, де кожен акт відволікає глядача від дійства за лаштунками: відточені прийоми, гострі колізії та режисерські ходи за рівнем епатажу залишають далеко позаду будь-який шоу-бізнес. Термін «політичний театр» виник не просто так: у цій грі публічні дії – лишень камуфляж для реальної архітектури влади. А кожна скандальна прем’єра – це фахово виставлена димова завіса, за якою ховаються істинні інтереси ляльководів.

Спекотні дні! І в атмосфері, і в політиці. За «поребріком» температура зашкалює по-особливому. На фоні «винесення» нашими безпілотниками й ракетами російських НПЗ та військових заводів путін не блимнувши оком читає зі «суфлера» в телевізори свого електорату, що все в принципі нормально. І запаси пального в росії є, і російська армія кожного дня «просувається», захоплюючи нові шматки української території.

За 12 років великої війни українці вже звикли до потрясінь. Ми, але не світ, бо, схоже, той лише тепер починає усвідомлювати масштаби прийдешнього глобального шторму. Аналіз відкритих звітів провідних міжнародних інституцій та дипломатичних заяв дозволяє стверджувати, що наступного року синхронізуються найбільші кризи сучасності. Масштаби системного напруження, прогнозовані Інститутом Брукінгса, Міжнародним валютним фондом та Організацією економічного співробітництва і розвитку, свідчать: геополітичні дедлайни автократій готуються зіткнутися з фіскальним виснаженням демократичного табору та капітальними технологічними зсувами.

У ніч на 15 червня, у переддень саміту G7 оскаженіла на весь світ росія завдала масованого повітряного удару по Україні. Це викличне зухвальство неадекватних вже стало практикою: не одна міжнародна зустріч за прямої чи опосередкованої участі України відбувалася під  гучний «акомпанемент» російських дронів, ракет, снарядів… Згадаймо переговори на вищому рівні Україна-США чи Україна-ЄС. «Кремлівсько-валдайський фюрер» вкотре дає про себе знати: вихаркує з бункера злобу й ненависть усьому цивілізованому світові, який уже 15 років цурається його як прокази.