Нинішнє покоління росіян живе за комунізму! З десяток років тому, ще в березні 2008-го  «Российкая газета» звітувала перед читачами про накреслені плани «правітєльства»: сто метрів квадратних на сім`ю із трьох осіб,  зарплата – 2700 дол. на місяць. Казка, та й годі! Правда, щоб завершити оце «планів громаддя» у російського уряду є ще рік. Може, встигнуть?

«Доведеться стати великою інноваційною, соціально орієнтованою державою, не відмовляючись від конкурентних сировинних переваг», – націлював себе прем’єр Владімір Путін, тоді тимчасово поступившись  президентським кріслом  Дмітрію Мєдвєдєву.  

Дістатися світлого майбутнього планували трьома переходами. Готувалися до прориву впродовж 2008-2012 років. Підготовка пройшла успішно: напад на Грузію завершився анексією частини території братньої християнської держави. Прорив , що планувався на 2013-2017 роки,  росіяни теж перевиконали: у слов’янської і християнської України відшматували Крим, захопили плацдарм на Сході і прорвалися… аж до Сирії. Нині у поті чола «закріплюють досягнуте».

Щоб геть відбити росіянам  пам’ять  про сотні квадратних метрів житла і мільйонні зарплати, їхню свідомість нафаршировують казками про велич Росії, «провідної держави світу». Чим глибша економічна прірва, тим більше розмов про зовнішніх ворогів, тим величнішим має постати мудро-сонцеликий вождь. Так у Радянському Союзі швидко забули про обіцяний Генеральним секретарем Микитою Хрущовим комунізм, що мав початися у вісімдесятих роках. Зате гучно говорили про загрозу світового імперіалізму і виспівували осанну черговому Генсеку «дорогому і многоуважаємому» Леоніду Іллічу Брежнєву.  Радянська людина була переконана, що живе найкраще від усіх на світі.

Сьогодні російські ЗМІ день за днем «пере прошивають» мізки пересічним громадянам «світової держави». І ті теж упевнені: живуть якщо не найкраще, то безпечно і комфортно – без непотрібної демократії, «гейропи» і кровожерливих «бєндєровцев». Апофеозом тут стало недавнє «посланіє» ідеолога путінізму Владислава Суркова в «Незавісімой газєтє». «Магістр кривавих змов і провокацій»,  один із найодіозніших шахермахерів сьогочасної закулісної кремлівської політики стверджує, що ніякого вибору у людства не існує. Що нами керує «логіка історичних процесів». Такою ж історичною фатальністю були просякнуті ідеї марксизму-ленінізму: жодного вибору, лише комунізм!

Чим така безальтернативність закінчилася для Радянського Союзу і країн соціалістичного табору, не будемо нагадувати. Схоже, Владислав Сурков хотів запевнити росіян, що знову бачить «світле майбутнє», а підсвідомо натякнув на історичну логіку, за якою усі колоніальні імперії зазнають краху.

За Сурковим,  в Росії збудовано державу нового типу – «державу Путіна», але не всі цього свідомі. І то правда: жили ж ми, хліб жували за «розвинутого соціалізму», але не до кінця усвідомлювали його величі. Хоч нам так рясно торохтіли про цю велич з усіх трибун! Бо як вірити масному гаслу, якщо в магазинах пропало масло?

«Держава Путіна буде існувати довго», «інші держави переймають у нас деякі ідеї», у них «глибинна жорстка держава» «ховається за декораціями» (свободи і демократії – авт.), «а у нас все назовні», «у нас глибинний народ»… Це все – мантри від апостола путінізму Суркова.  Просто-таки конспект сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)».  

«Головне досягнення держави Путіна – вміння чути і розуміти народ», –  «сєєт разумноє» Владислав Сурков. А це вже у стилі Віктора Януковича: «Почую кожного!».  Правда, наш «легітимний», може, й чув, але зовсім не розумів. Схоже, що Владімір Путін, за версією Суркова, розуміє свій російський народ по-своєму. Як хоче, так і розуміє…

Від нахарамарканого Сурковим враження апокаліптичне. «Глибинне» відчуття краху він спробував  закутати у пишні словесні шати. Простіше кажучи, залити очі «рассіянам» черговою пропагандистською сивухою, аби ті робити вигляд, що «страна» рухається вперед. В такому контексті назва матеріалу  із згадуваної нами «Российской газеты» про черговий економічний прорив звучить пророчо: «Дожить до 2020». В акурат як у тій російській пісні «Эх, нам бы дожить бы до свадьбы-женитбы…»

І вибору тут немає!